Ніхто не народжується хорошим громадянином, жодна країна не народжується демократичною. Ці процеси продовжують розвиватися протягом всього життя. Молоді люди повинні бути включені в цей процес з самого народження. Кофі Аннан

Що таке демократія?

«Народом людей, волею народу і для народу»
Авраам Лінкольн

Слово демократія походить від грецького слова «демос», що означає «народ», і «кратос», тобто влада, тому демократія може розглядатися як «влада народу»: спосіб правління, який залежить від волі народу.

Існує так багато різних моделей демократичного уряду в усьому світі, тому іноді простіше зрозуміти в чому полягає ідея демократії, ніж в чому її суть. Демократія — це не самодержавство чи диктатура, де править одна людина, і це не є олігархія, де правителями є невелика частина суспільства. Щоб правильно зрозуміти, варто сказати, що демократія це навіть не є «влада більшості», якщо це означає, що інтереси меншин ігноруються повністю. Демократія, принаймні в теорії, є уряд, що діє від імені всіх людей, відповідно до їх «волі».

Якщо демократія — це влада народу, чи є реальні демократії у світі?

Чому демократія?

Ідея демократії полягає в двох ключових принципах, які допомагають пояснити її цінність:
1.    Індивідуальна автономія: ідея, яка говорить, що ніхто не повинен підкорятися правилам, які нав’язані іншими. Люди повинні мати можливість контролювати своє життя (в межах розумного).
2.    Рівність: ідея, суть якої заключається в тому, що кожна людина повинна мати таку ж можливість впливати на рішення в суспільстві, у якому вона живе, як і інші члени цього суспільства.

Ці принципи є досить привабливими і вони допомагають пояснити, чому саме демократія є такою популярною. Звичайно, ми вважаємо справедливим те, що ми повинні мати стільки ж шансів, як й інші, на встановлення загальних правил життя!

Проблеми виникають, коли ми розглядаємо, яким чином принципи можуть бути реалізовані на практиці, тому що нам потрібен механізм для прийняття рішення, як саме вирішувати суперечливі думки. Система демократичної влади пропонує простий механізм, адже демократія, як правило, це — «влада більшості», але влада більшості може означати, що інтереси деяких людей ніколи не враховуються. Найбільш реальним способом представлення інтересів всіх людей є спосіб прийняття рішень на основі консенсусу, мета якого полягає у пошуці спільних точок зору та інтересів.

Розвиток  демократії

Які існують переваги та недоліки прийняття рішень на основі  консенсусу, в порівнянні з використанням принципу більшості? Яким чином приймаються рішення у вашій молодіжній групі?

Історія походження

Стародавнім грекам приписують створення найпершої демократії, хоча були, напевно, більш ранні приклади існування примітивної демократії в інших частинах світу. Грецька модель була створена у 5 столітті до н.е., в місті Афіни. Серед моря автократії та олігархії, які були нормальними формами правління того часу — афінська демократія виділялась серед інших.
Однак, у порівнянні з тим, як ми розуміємо демократію сьогодні, афінська модель мала дві важливі відмінності:

1. Вона мала пряму форму демократії, іншими словами: замість того, щоб обирати представників управління від імені народу, «народ» самостійно зустрічався, обговорював питання уряду, а потім реалізовував узгоджену політику.

Демократія — не закон більшості, але захист меншості.
Альбер Камю

2. Така система була можливою частково тому, що «народ» був дуже обмеженою категорією. Ті, хто міг безпосередньо брати участь — це була невелика частина населення, так як жінки, раби, іноземці, і, звичайно, діти, були виключені. Кількість людей, які брали участь, однак, набагато більша, ніж в сучасній демократії: можливо, 50 тисяч чоловіків займалося безпосередньо політикою, тоді як суспільство налічувало близько 300 тисяч чоловік.

Які переваги та недоліки прямої демократії?

Демократія в сучасному світі

Хоча демократії мають спільні риси, не існує єдиної моделі демократії.
Резолюція ООН про розвиток і зміцненні демократії (A/RES/62/7)

Сьогодні існує так багато різних форм демократії і демократичних країн у світі. Немає двох однакових систем і жодна із систем не може бути прийнятою як «модель». Існують президентські і парламентські демократії, федеральні або унітарні демократії; демократії, які використовують пропорційну систему голосування, і ті, які використовують мажоритарну систему; демократії, які одночасно є монархіями, і так далі.

Одна річ, яка об’єднує сучасні системи демократії і яка також відрізняє їх від стародавньої моделі, — це участь у політиці представників народу. Замість того, щоб брати участь безпосередньо у законотворчій діяльності, сучасні демократії використовують вибори, щоб вибрати представників, які будуть керувати державою від імені народу. Така   система   відома   як   представницька   демократія.   Вона   претендує   на   звання «демократичної», тому що базується на основі двох принципів зазначених вище: рівності всіх (одна людина — один голос), а також на праві кожної людини на деяку міру особистої автономії.

Що   повинен    зробити    обраний    представник    народу,   щоб  переконати, що він або вона є достойним представником тих, хто обрав його або її?

 

«Право голосувати не є привілеєм. У двадцять першому столітті, презумпція в демократичній державі повинна бути на користь включення ... Будь-яке відхилення від принципу загального виборчого права ризикує підірвати демократичну обґрунтованість законодавчого органу, обранців і закони, які вони публікують».
Рішення Європейського суду (Херст проти Великобританії)

Вдосконалення  демократії

Люди часто говорять про країну, що вона «стає» демократією, як тільки вона починає проводити відносно вільні і відкриті вибори. Але демократія включає в себе набагато більше, ніж просто вибори, і дійсно є сенс подумати про те, що необхідно для народу, а не про інституційні структури чи структури голосування, коли ми намагаємося зрозуміти, в чому суть демократичної країни. Демократію потрібно розглядати як те, що може певною мірою бути менше або більше, а ніж те, що існує або ні.

Демократичні системи можуть бути створені більш відкритими, більшою мірою відображати бажання народу, більш оперативно реагувати на ці бажання. Іншими словами, необхідно покращувати демократію, акцентуючи увагу саме на значенні «народ», долучаючи до прийняття державних рішень більше людей, та вдосконалюючи інше значення демократії
—    «влада» або «воля», надаючи людям більше реальної влади. Боротьба за демократію протягом всієї історії зазвичай зосереджена на одному з вище зазначених елементів.

Сьогодні в більшості країн світу жінки мають право голосу, але боротьба за право голосу жінки була завершена порівняно недавно. Нова Зеландія, кажуть, є першою країною в світі, в якій ввели загальне виборче право в 1893 році, хоча тут жінкам надали право балотуватися до парламенту лише в 1919 році. Багато країн спочатку надали жінкам право голосувати, і лише через кілька років дозволили їх балотуватися на виборні посади. Саудівська Аравія надала жінкам право голосувати на виборах лише в 2011 році.
Сьогодні навіть у розвинених демократичних державах існують й інші верстви суспільства, які зазвичай включають в себе іммігрантів, робочих мігрантів, ув’язнених і дітей, яким не надається право голосу, хоча багатьом із них доводиться сплачувати податки і всі зобов’язані підкорятися законам держави, в якій вони живуть.

Ув’язнені і права голосу
Ув’язнені мають право голосу в 18 країнах Європи.
•    Права ув’язнених голосувати обмежені в 20 країнах, в залежності від таких речей як термін ув’язнення або тяжкість вчиненого злочину, або виду виборів.
•    У 9 європейських країнах ув’язнені не мають права голосувати взагалі.
•    Право голосу ув’язнених, Фонд Бібліотеки Стандартна Примітка SN/PC/01764, останнє оновлення в 2012 році, http://www.parliament.uk/briefing- papers/SN01764
•    У справі Херста проти Сполученого Королівства в 2005 році, Європейський суд вирішив, що універсальна заборона для ув’язнених у праві голосування у Великобританії є порушенням статті 3 Протоколу № 1 до Європейської конвенції, яка говорить, що:
«Верховні Договірні Сторони зобов’язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечуватимуть вільне вираження думки народу у виборі законодавчої влади».

Чи  можна  за  певних  умов  виправдати виключення  певних прошарків населення з демократичного процес?

Демократія та участь у ній

У мене немає ніяких формул для витіснення диктатора або побудови демократії. Все, що я можу запропонувати — це забути про себе і думати тільки про людей. Це завжди люди, завдяки яким трапляються різні речі.
Корасон Акіно

Найбільш ймовірним шляхом участі у державотворенні є голосування, чи то балотування на виборах і як результат можливість стати представником від народу. Демократія, однак, набагато глибше та ширше поняття, ніж просто голосування, існує безліч інших способів взаємодії з політикою і урядом в демократичному суспільстві. Ефективне функціонування демократії, по суті, залежить від звичайних людей, які повинні використовувати різні засоби демократії, наскільки це можливо. Якщо люди голосують тільки один раз на 4 чи 5 років, або не голосують взагалі і після цього більше нічого не роблять між виборами, то уряд дійсно не можна назвати «народним». Важко сказати, що така система є демократичною.
Ви можете прочитати більш детально про шляхи участі у державотворенні в розділі про Громадянство та Участь. Ось кілька ідей, можливо, той мінімум, який може знадобитися для членів парламенту, щоб мати можливість діяти демократично:
•    Будьте інформовані про те, що відбувається і що приймається в уряді «від імені народу» і, зокрема, про рішення та дії, що приймають та роблять ваші власні представники.
•    Висловлюйте свої думки за допомогою ваших представників у парламенті або ЗМІ, або за допомогою груп, що працюють з конкретних питань. Без зворотного зв’язку з «народом» лідери можуть приймати рішення тільки відповідно до їх власної волі і пріоритетів.
•    Якщо певне рішення видається недемократичним, або спрямоване прав людини, або навіть коли ви просто відчуваєте, що воно є негативним, докладіть зусиль, щоб ваша думка була почута, і тоді політика може бути переглянута. Найбільш ефективний спосіб зробити це, ймовірно, шляхом об’єднання з іншими людьми, вашими однодумцями.
•    Голосуйте, якщо у вас є можливість. Якщо люди не голосують, то члени уряду від народу обираються неефективно.

Ви коли-небудь брали участь в одному із цих способів (або в інших)?

Демократія і права людини

Зв’язок між правами людини і демократією глибокий і рухається у зустрічних напрямках: кожен в деякій мірі залежить від іншого, і є неповним без іншого.

Кожна людина має право брати участь в
управлінні своєю країною безпосередньо або
через вільно обраних представників.
Стаття 21, частина 1, Загальна декларація прав людини

Насамперед, значення рівності та автономії — також цінні права людини, а також право брати участь в управлінні державою саме по собі є правом людини. Стаття 21 Загальної декларації прав людини (ЗДПЛ) говорить нам, що «Воля народу повинна бути основою влади уряду»: тому демократія — насправді єдина форма правління, яка сумісна з правами людини.

Проте «демократія» також є неповною без акцентування на повазі до прав людини. Беручи участь в управлінні державою по-справжньому, практично неможливо обійтися без людей та дотримання і поваги до їх основних права. Розглянемо такі приклади:

1. Свобода думки, совісті і релігії (Загальна декларація прав людини, стаття 18). Це одне з перших прав, які необхідні в демократичному суспільстві: люди повинні мати можливість вільно мислити, щоб розуміти, що важливо для них, не будучи покараними за це. Уряди протягом всієї історії намагалися обмежити це право, тому що вони боялися, що якщо люди почнуть думати про інші форми правління, то це поставить під загрозу існуючу систему. Таким чином, вони обмежили людей у мисленні, щоб у них не було «неправильних» думок. (Такі люди відомі як в’язні сумління). Проте, суспільство без плюралізму думок не тільки є нетолерантними, але й обмежує свої можливості розвиватися в нових і, можливо, поліпшених напрямках.

2.    Свобода вираження (Загальна декларація прав людини, стаття 19). Важливо не тільки бути в змозі думати, що ви хочете, але і бути в змозі висловити цю думку вголос, якою б вона не була. Якщо люди не мають можливості обговорювати свої погляди з іншими людьми, або представляти їх у засобах масової інформації, то яким чином вони можуть «взяти участь» в державотворенні? Їх думка по суті є неважливою для суспільства.

Демократія не визнає сходу чи на заходу; демократія — це просто воля народу.
Ширін Ебаді

3.    Свобода мирних зборів і асоціацій (Загальна декларація прав людини, стаття 20). Це право дозволяє вам обговорювати ідеї з іншими людьми, які є вашими однодумцями, а також формувати групи за інтересами, або влаштовувати збори з метою протесту проти рішень, з якими ви не згодні. Можливо, така діяльність є іноді незручною для урядів, однак вона важлива для того, щоб різні погляди були почуті й прийняті до уваги. Якраз у цьому і полягає суть демократії.

Це тільки три напрямки прав людини, які нерозривно пов’язані з ідеєю демократії, але будь-яке порушення інших прав людини також є приводом для того, щоб люди мали змогу брати участь в державотворенні. Бідність, погане здоров’я або відсутність домівки — все це також є причинами, щоб голос людей був почутий і взятий до уваги, а також вплинув на вибір уряду. Такі порушення прав є просто неможливими для особи, обраної до уряду.

Наскільки  добре  вшанують  ці  три  «демократичні»  права (перераховані вище) у вашій країні?

Проблеми з демократією

Демократія — це не те, коли ви голодний або бездомний, або не маєте медичної допомоги,
або ваші діти не можуть ходити до школи; навіть якщо у вас є голос, така демократія не є
ефективною.
Сьюзан Джордж, французького відділення Асоціації з оподаткування фінансових операцій для допомоги громадянам.

Апатія виборців

Протягом багатьох років існувало занепокоєння з приводу стану демократії, особливо в більш розвинених демократичних країнах. Одна із причин цього базується на зниженні рівня участі громадян у виборах, це вказує на відсутність інтересу в участі державотворенні з боку громадян. Низька явка виборців ставить під питання легітимність так званих демократично обраних урядів, які в деяких країнах насправді обираються меншістю від загального числа виборців. 

Вибори і апатія
•    З моменту перших виборів 1979 року, явка на виборах до Європейського парламенту падає з кожним роком. Так у 2009 р. тільки 43%
виборців віддали свій голос, а в деяких країнах явка становила лише 34%.
•    У національних виборах по всій Європі явка коливається від дещо більше ніж 50% в деяких країнах до більш ніж 90% в інших.
•    Деякі країни Європи, наприклад, Греції та Бельгії в Європі, зробили голосування обов’язковим. У таких країнах явка, очевидно, набагато вища, ніж у середньому по країнах, де голосування не є обов’язковим.

Який  відсоток  виборців  проголосувало  на  останніх  виборах у вашій країні?

Хоча це, безумовно, проблема, що люди все частіше не в змозі брати участь у виборах, існують деякі дослідження, які вказують, що участь у різних формах, наприклад, групах тиску, громадянських ініціативах, консультативних органах і так далі, можуть фактично збільшити показник явки та покращити результативність виборів. Ці форми участі настільки ж важливі для ефективного функціонування демократії, як і явка виборців на виборах, а може і більше.

Демократія і громадянська участь


Так звана арабська весна, коли маси людей (багато хто з них молоді) вийшли на вулиці, щоб висловити своє невдоволення урядом, показавши новий рівень активності громадян у країнах, які традиційно не вважаються демократичними. У Європі, а також навіть у більш традиційних демократіях, з’являється «влада народу», що знайшла нове життя: студенти протестували в багатьох країнах проти кроків, зроблених урядами — нав’язати додаткову плату за освіту. Профспілки вивели людей на вулиці на знак протесту проти скорочень робочих місць зважаючи на економічні проблеми. Крім того, автономні групи активістів винайшли нові творчі форми демонстрації запобіганню зміни клімату, влади великих корпорацій, відміну ключових державних послуг, а також проти репресивних заходів поліції.

Правління більшості

Меншість може бути правою, а більшість  неправа завжди.
Генрік Ібсен

Є дві проблеми, які особливо заплутано пов’язані з поняттям представницької демократії, і ці інтереси стосуються меншин. Перша проблема полягає в тому, що інтереси меншин найчастіше не представлені через виборчу систему: це може статися, якщо їх кількість занадто мала, щоб досягти мінімального рівня, необхідного для будь-якого подання. Друга проблема полягає в тому, що навіть якщо їхня кількість представлена у законодавчому органі, вони будуть мати меншість представників, і через це вони не можуть мати змогу зібрати необхідну кількість голосів, щоб перемогти представників більшості. З цих причин демократію часто називають «правилом більшості».

Правило більшості, яке не підкріплене гарантією прав людини для всіх, може призвести до прийняття рішень, які шкідливі для меншин, а також це означає, що рішення
«воля народу» не може мати правдивого обґрунтування. Основні інтереси меншин, як і більшості повинні бути захищені в будь-якій демократичній системі шляхом дотримання принципів прав людини, підкріплених ефективним правовим механізмом, незалежно від волі більшості.

Якщо більшість населення виступає за позбавлення деяких людей їхніх прав людини, як ви думаєте «народ має це вирішувати»?

Підйом націоналізму

Про демократію краще думати як про процес демократизації.
Патомакім, Тейванен

Пов’язана з цим проблема є тривожною тенденцією в Європі по відношенню до підтримки вкрай правих партій. Ці партії часто грають на націоналістичних почуттях і орієнтовані на «некорінних» членів населення, особливо на осіб, які шукають притулку, біженців та членів релігійних меншин, а іноді використовують і насильницькі способи. Захищаючись, такі партії часто звертаються за підтримкою такого населення і кажуть, що висловлюють демократичний принцип, що вони представляючи думку великої кількості людей. Проте, коли присутнє насильство в будь-якій формі, і де не поважають права кожного члена суспільства, тут є мало що є спільного з демократичними принципами.

Залежно від масштабів проблеми і певного культурного контексту, можливо необхідно обмежити право на свободу вираження думки окремих груп, незважаючи на важливість цього права для демократичного процесу. У більшості країн, наприклад, є закони проти підбурювання до расової ненависті. Ці питання розглядаються Європейським судом, у якості прийняття обмеження свободи вираження думок, для виправдання необхідності захисту прав інших членів суспільства, або структури самого суспільства.

Чи націоналізм взагалі відрізняється від расизму?

Молодь і демократія

Молоді люди часто навіть не мають права голосу, отож як вони можуть бути частиною демократичного процесу? Багато людей хотіли відповісти на це питання, сказавши, що молоді люди не готові бути частиною процесу і що тільки тоді, коли їм виповниться 18 років (або в будь-якому віці, коли їхня країна дає їм право голосу), вони зможуть долучитися до нього.

Насправді багато молодих  людей  стають  політично  активними  задовго  до  того, як отримують право голосу. Певним чином вплив такої діяльності може бути значно потужнішим, ніж їхнє право голосу, яке вони отримують пізніше (можливо, цей голос буде використаний, а можливо, і не раз на 4 чи 5 років). Політики часто стурбовані появою
«голосу молоді», що спонукає їх, можливо, більше прислухатимуться до проблем молоді.

Багато молодих людей залучені до екологічних груп, або інших протесних угрупувань проти війни, проти корпоративної експлуатації, або проти дитячої праці. Проте, одним з найбільш важливих способів, коли молоді люди можуть почати брати участь у житті спільноти і долучитися до політичної діяльності, є доручення саме на місцевому рівні: тут вони будуть більш обізнані про конкретні питання, які викликають стурбованість у них і тих, з ким вони контактують, також вони будуть мати більше можливостей для здійснення безпосереднього впливу. Демократія — це не тільки національне або міжнародне питання: потрібно почати з наших власних околиць!
Молодіжні організації є одним із способів, за допомогою якого молодь отримує досвід і практикується в демократичному процесі, а, отже, відіграють важливу роль в демократії, якщо, звичайно, вони є незалежними і демократичними у своєму функціонуванні!

Якщо 16-річна людина вважається досить зрілою, щоб одружитися чи отримати роботу, чи повинна вона мати право голосу?

Робота Ради Європи

Ми будемо прагнути до нашої спільної мети — сприяти розвитку демократії та належному управлінню найвищої якості на національному, регіональному та місцевому рівнях для всіх наших громадян.

План дій Варшавського саміту Ради Європи
(2005 р.)

Демократія є однією  з основних цінностей  Ради Європи разом з правами людини і верховенством права. Рада Європи має низку програм і публікацій, у яких розглядається процес вдосконалення та майбутнє демократії. У 2005 році Форум За майбутнє демократії був заснований Третім самітом глав держав і урядів Ради Європи. Метою Форуму є
«зміцнення демократії, політичних свобод та участі громадян шляхом обміну ідеями, інформацією і прикладами найкращої активності». Нарада Форуму проходить щорічно і об’єднує близько 400 учасників з 47 держав-членів Ради Європи та держав-спостерігачів.

Підтримка розробки та впровадження стандартів демократії здійснюється Європейською комісією за демократію через право (також відома як Венеціанська комісія), яка є консультативним органом Ради Європи з конституційних питань. Комісія була особливо активною в справі надання допомоги в розробці нових конституцій або законів на рахунок конституційних судів, виборчих кодексів, прав меншин і нормативно- правової бази, що стосується демократичних інститутів.

На додаток до цієї нормотворчої діяльності, Рада Європи сприяє розвитку демократії та її цінностей за допомогою програм з демократичної участі, з навчання щодо демократичного громадянства і участі молоді, тому що демократія — це набагато більше, ніж голосування на виборах!