Що таке інвалідність?

Інвалідність не є індивідуальною характеристикою, а скоріше комплексом умов, багато з яких створені соціальним середовищем.
Міжнародна класифікація функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я, 2002 рік (ВООЗ)

Не існує загальноприйнятого визначення поняття «інвалідність», хоча було багато різних спроб, щоб вивести єдине значення цього слова. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) у своїй Міжнародній класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ) враховує соціальні аспекти інвалідності і не розглядає інвалідність тільки як явище «медичної» або «біологічної» дисфункції. ВООЗ визначає два ключових поняття таким чином:
Порушення: будь-яка втрата або аномалія психологічної, фізіологічної функції чи структури або функції тіла, наприклад, параліч або втрата зору.
Інвалідність: будь-яке обмеження або відсутність (внаслідок порушення) здатності виконувати діяльність у порядку або в межах, що вважаються нормальними для людини1.

Конвенція ООН про права людей з інвалідністю (2006 року) стверджує, що «поняття інвалідність розвивається і що інвалідність є результатом взаємодії між людьми, котрі мають порушення зі здоров’ям, і бар’єрами в ставленні і середовищі, які заважають їх повній і ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими». Відповідно до статті 1 «до людей з інвалідністю відносяться ті, хто має довгострокові фізичні, розумові, інтелектуальні або сенсорні порушення...».2 Ступінь, в якому ці порушення роблять когось недієздатним, залежить від рівня бар’єрів, з якими вони стикаються в суспільстві.

Недавня позиція, зайнята міжнародними організаціями, полягає в тому, що наявність інвалідності є наслідком динамічної взаємодії, з одного боку, між здоров’ям людини та іншими особистими факторами (такими як вік, стать, особистість або рівень освіти) і з іншого — соціальним і фізичним середовищем, в якому вони виявляються. Цей підхід називають «соціальною моделлю інвалідності».

Хто такі люди з інвалідністю?

Інвалідність є питанням прийняття. Якщо ти можеш робити хоча б одну річ на відмінно, то ти комусь знадобишся.
Мартіна Навратілова

За оцінками ВООЗ, понад мільярд людей, близько 15% населення земної кулі, мають деяку форму інвалідності 3 і тільки близько 5% з них мають вроджену інвалідність. За інформацією Програми розвитку ООН (ПРООН) 4, 80% людей з інвалідністю проживають в країнах, що розвиваються. За оцінками Світового банку, 20% найбідніших людей в світі є людьми з інвалідністю.5
Люди з інвалідністю називаються численною меншиною в світі, але, на відміну від багатьох меншин, ця завжди має відкрите членство: кожен з нас може стати її членом в будь-який час внаслідок нещасного випадку, хвороби або старіння. Таким чином, інвалідність є частиною людського існування. У переважній більшості випадків інвалідність вважають наслідком соціальних, економічних чи політичних чинників, аварії або збройного конфлікту. В даний час може існувати більше факторів, які сприяють збільшенню випадків інвалідності, у тому числі забруднення навколишнього середовища, ВІЛ/СНІД та наркоманія. Інвалідність — це також питання розвитку через його двосторонній зв’язок з бідністю: інвалідність може збільшити ризик бідності, а бідність може збільшити ризик інвалідності 6. У 50% випадків інвалідності можна запобігти, вони безпосередньо пов’язані з бідністю 7.

Відповідно до інформації ВООЗ, приблизно 10% дітей світу та молоді, це приблизно 200 мільйонів, мають сенсорні, інтелектуальні чи слухові порушення.

Групи всередині громади людей з інвалідністю можуть мати спільну соціально-культурну історію. Деякі групи мають спільну мову, наприклад, американську чи французьку мову жестів, шрифт Брайля або навіть деякі спеціальні терміни, які вони використовують, щоб говорити про інвалідність або про себе. Вони часто поділяють звичаї і традиції, такі як святкування просвітництва в питаннях інвалідності й гордості. Сьогодні людей з інвалідністю часто розглядають як певну культурну групу в різноманітних сферах життя суспільства. Культура інвалідності може визнавати і вітати життя людей з інвалідністю, аргументуючи це тим, що це не обов’язково щось трагічне, і їх не слід вважати меншовартісними.

Чи можете ви назвати фільми або книги, які демонструють зміни в житті людей з інвалідністю? Чи у позитивному руслі вони зображують інвалідність?

Інвалідність як питання прав людини

Держави мають сприяти зміні негативних стереотипів, які все ще існують у суспільстві, в питаннях, що стосуються шлюбу, сексуальної відмінності і батьківства людей з інвалідністю, особливо дівчаток і жінок з інвалідністю.
Стандартні правила ООН, що стосуються забезпечення рівних можливостей для людей з інвалідністю

Право на життя є основним правом людини, проте впродовж всієї історії були часи, коли життя людей з інвалідністю було під загрозою, тому що їх життя вважалося менш цінним, ніж життя «нормальних» людей. Теорія соціального дарвінізму і пов’язаний з нею рух євгеніка просували ідею, що людський «генофонд» може бути покращений шляхом втручання людини, і відігравали головні ролі у маркуванні людей з інвалідністю як «гірших». Євгеніка досягла свого піку в нацистській Німеччині, в результаті чого сталося вбивство більш ніж 200 000 людей з інвалідністю, деякі з них були першими жертвами концтаборів під час Другої світової війни.8 Хоча цей рух значною мірою дискредитований, ідеї та практика євгеністів присутні в різних формах і в сучасному житті, так, і досі практикується примусова стерилізація та селективний аборт. Негативна євгеніка — це термін, що стосується практики демотивації та профілактики людей, які вважаються «непридатними» для розмноження. З розвитком медичної науки неоєвгенічні переконання знаходять нових прихильників/прихильниць. Пренатальний скринінг і амніоцентез дають майбутнім батькам повноваження вирішувати, «хто має і хто не має населяти світ».

Примусова стерилізація в Європі

П’ять груп, що борються за права людини, об’єдналися проти примусової стерилізації жінок з обмеженими можливостями у Франції. У серпні 2011 року вони представили письмові коментарі 9 Європейському суду з прав людини у справі «Гауер та інші проти Франції» 10, яку розпочали п’ять молодих жінок з психічними розладами, які були стерилізовані без їх відома та згоди. Позивачки стверджували, що були порушені їх права на сімейне життя, одруження і право бути вільними від принизливого ставлення та дискримінації, як це закріплено в Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Коаліція з п’яти груп очікує від суду винесення позитивного рішення і, таким чином, бажає зміцнити незалежність рішень жінок з інвалідністю щодо свого репродуктивного здоров’я. Справа на момент написання статті була ще не вирішеною.

Право вибору?

Рух за права людей з інвалідністю порушив низку питань щодо «селективних абортів», або абортів на підставі порушення розвитку плоду. У той час як жіночий рух за права, апелюючи до цінностей свободи і самостійності жінок, як правило, визнає безумовне право жінок на аборт, борці за права людей з інвалідністю дуже рішуче виступають проти селективних абортів. Вони стверджують, що майбутніх батьків потрібно забезпечити об’єктивною та неупередженою інформацією стосовно можливої інвалідності майбутньої дитини і їм має бути запропонована відповідна підтримка. Якщо б зазначена вище інформація була б доступною, то цілком імовірно, що менше жінок хотіли б перервати плід через інвалідність. Стандартні правила ООН, що стосуються забезпечення рівних можливостей для людей з інвалідністю (1993 року), пройшли певний шлях до визнання не тільки права людей з інвалідністю на статеві відносини та батьківство, але й необхідність ліквідації упереджень суспільства щодо цього питання. Конвенція ООН про права людей з інвалідністю визнає права на свободу від катувань та жорстокого поводження, ставлення з повагою до приватного і сімейного життя, право засновувати сім’ю і бути вільним від дискримінації за ознакою інвалідності.

Чи слід дозволяти батькам перервати вагітність зважаючи на порушення плоду? Що в такому випадку може вважатися порушенням?

Рух за права людей з інвалідністю

Я не люблю людей, які намагаються відволікти моє розуміння. Вони схожі на людей, які при розмові з вами намагаються скоротити свої кроки, щоб задовольнити ваші; лицемірство в обох випадках однаково дратує. 
Хелен Келлер, незряча активістка та автор

Все більше активні і добре організовані рухи за права людей з інвалідністю стоять за парадигмою кардинальної зміни — зміни від розгляду інвалідності як особистої трагедії до сприйняття інвалідності як питання прав людини. Робота подібних рухів керується підходом «Нічого про нас — без нас», є зміщенням політики від медичної моделі до моделі соціальних і гуманітарних прав, що базується на принципі: від «пацієнта/пацієнтки» до громадянина/громадянки. Ключове питання полягає в тому, що люди з інвалідністю мають мати ті самі права, що й особи, які не є людьми з інвалідністю, і що дискримінація за ознакою інвалідності має бути оголошена поза законом.

Медичні та соціальні моделі інвалідності

До 1970 року люди з інвалідністю розглядалися як результат медичної невдачі і жертви обставин, що заслуговують на жалість. Це були головні характеристики «медичної моделі» інвалідності, яка безпосередньо пов’язувала проблему з особистістю і передбачала, що тільки медичне «лікування» могло позбавити цієї проблеми.
В 1960 році відбулися великі зрушення в розумінні проти цієї домінуючої моделі, спочатку в США, саме з «незалежного живого руху». Зсув парадигми вбачає вирішення проблеми інвалідності в реструктуризації суспільства та усуненні бар’єрів. Це розуміння інвалідності називають соціальною моделлю. Вона зосереджена на усуненні бар’єрів, формуванні позитивного ставлення і переконанні, що закони і політика надають підтримку у здійсненні повноцінної участі і недискримінації. Це говорить про те, що індивідуальні та колективні недоліки, яких зазнають люди з інвалідністю, в основному є результатом складної форми інституційної дискримінації, яка так само глибоко вкорінена в нашому суспільстві, як і сексизм або расизм.

Медична модель запитує: Соціальна модель запитує:
Що з вами не так? Що не так із суспільством? Які соціальні, економічні, політичні та/або екологічні умови потрібно змінити, щоб полегшити повну реалізацію всіх прав людей з обмеженими  можливостями?
Ваші труднощі в розумінні людей виникають, головним чином, через проблеми зі слухом? Ваші труднощі в розумінні людей виникають, головним чином, в результаті їх нездатності спілкуватися з вами?
Ви переїхали сюди через вашу проблему зі здоров’ям? Які недоліки у вашій оселі змусили вас переїхати сюди?
Чи заважає вам ваша проблема зі здоров'ям/інвалідністю виходити в люди так часто або настільки, наскільки ви хотіли б? Чи транспортні або фінансові проблеми заважають вам виходити в люди, так часто або настільки, наскільки ви хотіли б? 12
   

Базуючись на правовій основі, підхід до інвалідності спрямований на розширення прав і можливостей людей з інвалідністю та забезпеченні їх активної участі у політичному, економічному, соціальному і культурному житті, в спосіб, в який поважає та який враховує їх відмінності.
Управління Верховного комісара ООН з прав людини

Медична модель на сьогодні все ще дійсно переважає в багатьох країнах, а соціальна модель не є загальноприйнятою і не так широко застосовується. Незважаючи на безперечно важливий акцент на соціальних факторах, соціальна модель може не звертати уваги на деякі важливі особисті чинники, наприклад біль, яка стосується тяжкої форми інвалідності. Один активіст руху людей з інвалідністю висловився так: «Ми можемо стверджувати, що упередження суспільства і його неспроможність задовольнити потреби, що виникають внаслідок інвалідності, робить нас неспроможними, але заперечення особистого досвіду інвалідності, зрештою, означатиме бути в змові з нашим почуттям пригніченості».13 Активісти руху людей з інвалідністю визнають, що соціальна модель має виходити за рамки, заявляючи, що «інвалідність створюється навколишнім середовищем». Вони стверджують, що важливо розглядати людей з інвалідністю не як пасивних жертв погіршення якості медичного обслуговування і не як пасивних жертв навколишнього середовища. Швидше за все, вони мають сприйматися як активні агенти з повними правами на права і здатні здійснювати автономію над власним життям.

Системи соціального захисту часто заважають людям з обмеженими можливостями підтримувати контроль над своїм власним життям. Замість цього вони мають сприяти активній участі людей з інвалідністю. Однак це має відбуватися в поєднанні з визнанням того, що люди з інвалідністю мають право на соціальну підтримку незалежно від їх потенційного внеску в суспільство. Включення людей з інвалідністю також вимагає введення в дію політики та програм, котрі усували б бар’єри і гарантували здійснення громадянських, культурних, економічних, політичних і соціальних прав.

Рівність і недискримінація

Всесвітня конференція з прав людини підтверджує, що всі права людини та основні свободи є універсальними і тим самим, безумовно, стосуються людей з інвалідністю.
Декларація Всесвітньої конференції з прав людини, 1993 рік

Більшість сьогоднішніх проблем з правами людини, що стосуються інвалідності, пов’язані з дискримінацією. Люди з інвалідністю мають право на ті самі права, що і люди, які не є людьми з інвалідністю, але їх можуть прямо і непрямо дискримінувати та виключати з майже кожної сфери життя.
Це може відбуватися через соціальні упередження або через структурні проблеми в суспільстві, або через порушення їх власного здоров’я. Це означає, що вони часто потребують позитивних зрушень від суспільства, якщо вони хочуть мати рівні права бути його громадянином. Зокрема, це може стосуватися таких сфер, як доступ до інформації, охорона здоров’я, освіта та зайнятість. Позитивні дії мають бути спрямовані на пошук можливостей для представництва певних груп, які традиційно страждають від дискримінації, з метою створення більш рівноправного суспільства.

Розумне пристосування                                                   

Недопущення дискримінації включає в себе поняття розумного пристосування, яке має застосовуватися для людей з обмеженими можливостями. Розумне пристосування означає внесення, коли це потрібно (в конкретному випадку), необхідних і доречних модифікацій і коректив, що не стають неспівставним чи невиправданим тягарем для цілей забезпечення реалізації або здійснення людьми з інвалідністю нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод».14 Таке розумне пристосування застосовується, наприклад, у випадках, коли людина з інвалідністю забезпечується правом на індивідуальні рішення і доступ до інформації, транспорту, робочого місця, коштів і послуг. Його загальна мета полягає в тому, щоб полегшити участь людини у житті суспільства.

Інвалідність та документи щодо прав людини 

Ви можете знайти повний список ключових інструментів, що передували Конвенції ООН про права людей з інвалідністю на http://www.hrea.org

Інвалідність не згадується в жодному з ключових міжнародних документів з прав людини, розроблених до 1961 року, аж до моменту, коли була прийнята Європейська соціальна хартія — перший міжнародний договір, що включав явне положення, що стосується прав людей з обмеженими можливостями. В доповнення до Загальної декларації прав людини такі ключові документи досить конкретно стосуються прав людей з інвалідністю:
1971 рік — Декларація про права розумово відсталих осіб15  

1975 рік — Декларація про права людей з інвалідністю 1982 рік — Всесвітня програма дій стосовно людей з інвалідністю
1983–1992 роки — Міжнародне десятиріччя людей з інвалідністю
1993 рік —Стандартні правила Організації Об’єднаних Націй щодо забезпечення рівних можливостей для людей з інвалідністю
1993 рік — Віденська декларація з прав людини
2006 рік — Конвенція ООН про права людей з інвалідністю (КПІ ООН)

Перед набуттям чинності Конвенції про права людей з інвалідністю ООН Конвенція про права дитини була єдиним правовим документом ООН, який чітко заборонив дискримінацію щодо інвалідності.

Створення багатьох ключових документів з прав людини було викликане появою рухів за права людей з інвалідністю. У той час як основні міжнародні документи з прав людини мають значні можливості для розширення і захисту прав людей з інвалідністю, ці можливості все ще не є повністю реалізованими. Це стало головною причиною для створення нової Конвенції ООН про права людей з інвалідністю.

Конвенція ООН про права людей з інвалідністю

Конвенція була прийнята в 2006 році і є першим юридично обов’язковим міжнародним документом ООН щодо інвалідності, який встановлює мінімальні стандарти, яких мають дотримуватися уряди, щоб люди з інвалідністю ефективно використовували свої громадянські, політичні, економічні і соціальні права. Конвенція прямо визнає інвалідність як питання прав людини. Хоча Конвенція не створює нових прав, вона конкретно забороняє дискримінацію людей з інвалідністю щодо доступу до всіх сфер життя, в тому числі до правосуддя, прав на освіту, медичне обслуговування і доступу до транспортування. Факультативний протокол до Конвенції про права людей з інвалідністю ООН дозволяє подавати скарги, які мають бути представлені в КПІ комітетом окремих осіб і і містити факти, які підтверджують порушення державами-учасницями цього Протоколу16.

Починаючи з 2006 року 105 держав ратифікували
і 153 держав підписали КПІ ООН; Факультативний протокол до Конвенції про права людей з інвалідністю ООН має 90 підписів та 63 ратифікації (дані станом на вересень 2011 року)

Конвенція підкреслює більш високий ризик бідності людей з інвалідністю, і численні випадки дискримінації, з якою стикаються меншини, жінки або дівчата з інвалідністю. Важливо відзначити, що Конвенція підкреслює унікальне зобов’язання активно залучати громадські організації людей з інвалідністю до її реалізації. Стаття 3 Конвенції визначає набір загальних принципів, які служать для тлумачення та імплементації Конвенції:

•    повага до притаманних людині достоїнства і індивідуальної незалежності, а також
•    свобода робити свій власний вибір і незалежність осіб;
•    відсутність дискримінації;
•    повне і ефективне залучення та включення в суспільство;
•    повага відмінностей і прийняття людей з інвалідністю як частини людського різноманіття і частини людства;
•    рівність можливостей;
•    доступність;
•    рівність між чоловіками і жінками;
•    повага до здібностей дітей з інвалідністю та повага до права дітей з інвалідністю на свою індивідуальність.

Міжнародний союз людей з інвалідністю сприяє ефективній імплементації Конвенції про права людей з інвалідністю ООН у всьому світі за рахунок скоординованої участі представницьких організацій людей з обмеженими можливостями.17

Особливе занепокоєння викликає той факт, що часто інші люди приймають рішення стосовно людей з інвалідністю. Стаття 12 КПІ ООН прагне виправити цей підхід, визнаючи правоздатність людей з інвалідністю і закріпивши заходи з підтримки їх права здійснювати свою правоздатність, наприклад, за рахунок усунення практики призначення опікунів/опікунок, які приймають рішення від імені людей з інвалідністю, та натомість надавати підтримку людям з інвалідністю, щоб вони могли приймати свої власні рішення. Виконання статті 12 є необхідною умовою для реалізації деяких інших прав, передбачених Конвенцією, таких як право на участь у політичному житті, доступ до правосуддя або право мати сім’ю.

Рада Європи та права людей з інвалідністю

Рада Європи є однією з провідних установ з прав людини в сфері інвалідності. Її Європейська соціальна хартія (1961 року) містить чіткі положення про права людей з інвалідністю на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства.

 

Європейська соціальна хартія, Стаття 15

З метою забезпечення людей з інвалідністю, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективним здійсненням права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства, Сторони зобов’язуються, зокрема:
1) вжити необхідних заходів для забезпечення людей з інвалідністю орієнтуванням, освітою та професійною підготовкою, коли це можливо, у межах загальних програм або, коли це видається неможливим, у державних або приватних спеціалізованих закладах;
2) сприяти їхньому доступові до роботи усіма засобами, які можуть заохочувати роботодавців приймати на роботу людей з інвалідністю.

«План дій щодо сприяння правам і повній участі людей з інвалідністю в суспільстві: покращення якості життя людей з інвалідністю в Європі 2006–2015 років» Ради Європи визначає конкретні дії, які мають здійснити держави-члени в таких сферах, як: участь у політичному і громадському житті, освіті, охороні здоров’я або підвищенні рівня обізнаності. Він має важливі комплексні аспекти: жінки та дівчата з обмеженими можливостями, діти з обмеженими можливостями, люди з обмеженими можливостями, які потребують значної допомоги, старіння людей з інвалідністю та люди з інвалідністю, які належать до груп меншин. План дій також розглядається як політичний інструмент для надання допомоги державам-членам у застосуванні на практиці КПІ ООН і, в кінцевому рахунку, розглядати проблеми інвалідності як важливий напрямок у всіх політичних сферах держав — членів Ради Європи.

Політика і дії ЄС стосовно інвалідності

Одна з кращих кампаній Європейського форуму з проблем інвалідності, Свобода пересування, закликає до активних дій щодо усунення бар’єрів, з якими стикаються люди з обмеженими можливостями на всій території ЄС під час подорожі, в доступі до основних товарів і послуг, транспорту, освіти, роботи чи інформації. 
www.edf-feph.org

На рівні Європейського Союзу діє Європейський форум з проблем інвалідності (EDF) — європейська парасолькова організація, що представляє інтереси 80 мільйонів людей з інвалідністю та лобіює разом з іншими визнання прав осіб з обмеженими фізичними можливостями. Результатом є конкретне посилання на дискримінацію за ознакою інвалідності в Амстердамському договорі та Директиві ЄС про рівне ставлення в сфері зайнятості, яка забороняє дискримінацію у сфері зайнятості за ознакою інвалідності і заохочує до розумного пристосування.
Стаття 26 Хартії ЄС про основні права (2000 року) визнає і поважає право людей з інвалідністю на отримання вигоди від заходів, покликаних забезпечити їх незалежність, соціальну та професійну інтеграцію та участь у житті суспільства. У 2010 році Європейська Комісія прийняла Європейську стратегію інвалідності на період 2010-2020, яка спрямована на розширення прав і можливостей людей з інвалідністю, щоб вони могли повною мірою брати участь в житті суспільства і в європейській економіці.

Психологічні бар’єри будуть існувати до тих пір, поки більшість людей все ще бачитиме інвалідність, а не особистість.
Карина Чупіна

Європейський Союз ратифікував Конвенцію ООН про права людей з інвалідністю, ставши першою регіональною інтеграційною організацією, що підписалася під договором з прав людини 18. Всі установи і агентства ЄС мають схвалити цінності Конвенції в усіх сферах їхньої компетенції, забезпечуючи першочерговість питання інвалідності, від транспорту до зайнятості і від інформаційних і комунікаційних технологій до розвитку співпраці. Вони також мають забезпечити доступність своїх будівель, політики зайнятості та комунікацій.

Що таке недієздатність?

Недієздатність не завжди очевидна, вона не має неонової вивіски в наших думках і діях, кажучи «Ми в даний час недієздатні», але її від цього не менше.
Активіст руху людей з інвалідністю

Недієздатність може бути визначена як дискримінаційне, гнітюче, образливе ставлення, що виникає з переконання, що люди з фізичними обмеженнями гірші, ніж інші. Недієздатність належить до упереджень, стереотипів або «інституційної дискримінації» щодо людей з інвалідністю. Основна проблема недієздатності (також відома як інвалідність19) полягає в тому, що її не так просто визначити. У багатьох випадках люди не розуміють, що вона існує. В недієздатності, насамперед, йдеться про ставлення людей: це стосується не тільки свідомої дискримінаційної поведінки, але і того, як люди несвідомо ставляться до людей з інвалідністю. Несвідому частину дискримінаційного ставлення набагато важче визначати, ніж свідомі акти дискримінації, але обидва фактори потребують однакового вирішення у питаннях боротьби за права людини.

Кожна людина має право на амбіції і відповідальність, щоб спробувати досягти їх настільки, наскільки вона в змозі.
Саймон Стівенс 20

Переважна більшість людей сказала б, що вони не проти людей з інвалідністю, і це може бути правдою. Проте більшість, як і раніше, не вважають людей з інвалідністю за звичайних і не можуть оцінити перешкоди, які існують у суспільстві та заважають людям з інвалідністю жити «нормальним» життям. Наприклад, деякі люди використовують місця для паркування, зарезервовані для людей з обмеженими можливостями, в результаті чого водію з інвалідністю, можливо, доведеться повернутися додому. Інвалідність пронизує всі верстви суспільства. Свідома дискримінація людей з інвалідністю широко поширена з економічних міркувань (наприклад, дискримінація при прийомі на роботу), але саме несвідома інвалідність, в результаті незнання або загального нерозуміння своїх прав, дає більше приводів для занепокоєння. Її можна показати в «ставленні апартеїду», тобто думки суспільства, що інклюзивне планування не має великого значення, оскільки люди з порушеннями опорно-рухового апарату мають свої власні окремі будівлі та споруди і транспортні засоби. Дискримінація людей з інвалідністю також виражається у поширеному використанні окремих входів у громадські будівлі для людей з інвалідністю. Дієздатне середовище має забезпечити літній людині, матері з маленькими дітьми та іншим з тимчасовими або постійними порушеннями опорно-рухового апарату рівноправний доступ до торгових центрів та інших державних установ або будівель.

Які сфери вашого місцевого середовища були б недоступними для вас, якби б ви стали людиною з інвалідністю?

Молодь та інвалідність

Статистика показує, що у всьому світі налічується від 180 до
220 мільйонів молодих людей з інвалідністю і майже 80% з них живуть в країнах, що розвиваються.21

Врахування інтересів людей з інвалідністю є процесом оцінки впливу на людей з інвалідністю наслідків будь-яких планованих заходів, включаючи законодавство, політику та програми, у всіх сферах і на всіх рівнях22. Важливо працювати в напрямку актуалізації питання інвалідності у всіх сферах молодіжної діяльності. Дискримінація за інвалідністю і молодь мають бути ключовими елементами в розробці будь-якої політики. З метою розробки ефективної політики особи, які приймають рішення, мають знати більше про проблеми інвалідності, і молодь з обмеженими можливостями має сама брати участь у процесі прийняття рішень. Цього можливо досягти тільки шляхом встановлення більш тісних партнерських взаємовідносин державних установ з організаціями людей з інвалідністю.

Виклик тут полягає в тому, що існує небагато організацій, які представляють інтереси молодих людей з інвалідністю або якими керують молоді люди з інвалідністю. На міжнародному та регіональному рівні до найбільш активних представників, що опікуються питаннями інвалідності та молоді, належать: Міжнародна федерація молоді з порушенням слуху, Голоси молодих людей з інвалідністю імені Леонарда Чешира, Мережа африканської молоді з обмеженими можливостями, Фонд Пінеда для молоді, Молодіжний сектор Всесвітньої федерації глухонімих та Молодіжний комітет Європейського форуму з питань інвалідності.

 

Міжнародна федерація молоді з порушенням слуху (МФМПС)

МФМПС — це міжнародна неурядова організація національних та регіональних молодіжних організацій, присвячених молодим людям зі слабким слухом у всьому світі. Федерація працює над поліпшенням якості життя молодих людей зі слабким слухом і забезпечує рівні права для них на всіх рівнях життя суспільства. МФМПС активно співпрацює з Радою Європи, наприклад, в організації навчальних сесій для молодих людей зі слабим слухом, і в декількох випадках виступала членом Консультативної ради у справах молоді Ради Європи. Інші заходи Федерації включають міжнародні літні табори, навчальні програми, семінари і курси англійської мови для молоді з порушенням слуху.

Право на освіту

Європейський форум з проблем інвалідності. Комітет у справах молоді був створений у 2000 році з метою врахування інтересів молоді в усіх стратегіях Європейського форуму з проблем інвалідності і підвищення поінформованості про потреби молоді з обмеженими можливостями в рамках Європейського форуму з проблем інвалідності та ЄС. «Молоді люди  з інвалідністю: щоденні проблеми», видання Комітету Європейського форуму з проблем інвалідності молоді, проливає світло на перешкоди, з якими стикаються молоді люди з інвалідністю в різних сферах життя, від статевого життя, освіти до працевлаштування.

Протягом багатьох десятиліть спеціалізовані школи для людей з інвалідністю вважалися інструментом сегрегації, і їх критикували за те, що часто були нижчого рівня в порівнянні із загальноосвітніми школами. Виникало багато суперечок з приводу переваг і недоліків роздільного навчання і спеціалізованих шкіл, як противаги врахування інтересів людей з інвалідністю в системі загальної освіти. Незалежно від результатів цієї дискусії молоді люди з інвалідністю та їх сім’ї повинні мати право вибору між спеціальними і загальноосвітніми школами, зважаючи на конкретні потреби дитини. Однією з ключових переваг інклюзивної освіти є те, що інтеграція учнів з інвалідністю і не з інвалідністю у  перші роки навчання в школі може допомогти запобігти упередженням і сприяти загальному включенню людей з інвалідністю у суспільство.

Деякі з основних проблем, що стоять перед дітьми та молоддю з обмеженими можливостями, — це недоступність шкільних закладів або навчальних матеріалів, нестача персоналу для навчання людей з інвалідністю з конкретними потребами, пряма і непряма дискримінація. Для дітей та молоді з обмеженими можливостями в школах, загальноосвітніх або спеціалізованих, мають бути створені можливості для навчання життю і навичкам соціального розвитку, що необхідні для рівноправної їх участі в освіті, підтримці однолітків і наставництві, доступі до технологій і новітніх методик.

Неформальна освіта і активне навчання в її рамках можуть бути більш інклюзивними для людей з інвалідністю, на відміну від формальної системи освіти. У зв’язку з обмеженими можливостями в рамках спеціальних освітніх систем або в соціальній ізоляції відсутність соціальних зв’язків або навичок іноземної мови є більш поширеними серед людей з інвалідністю, ніж серед їх однолітків, які не є людьми з інвалідністю. Ці фактори роблять неформальну освіту особливо важливою для людей з інвалідністю, оскільки вони можуть допомогти сформувати необхідні життєві навички, які, можливо, не були надані їм формальною освітою. Існує також необхідність більшого включення аспекту інвалідності в звичайних навчальних курсах шляхом включення заходів, які могли б надати користувачам зв’язок з вимірами, які, можливо, ніколи не зустрічалися раніше, або сприяють участі молодих людей з інвалідністю у навчальних курсах з урахуванням інтересів людей з інвалідністю.

Проект взаємообміну

Erasmus Student Network (ESN), Молодіжна Агора і Європейський форум з проблем інвалідності створили проєкт взаємообміну за підтримки Ради Європи, щоб зробити ESN доступним для студентів з обмеженими можливостями на всіх рівнях своєї діяльності. Проєкт, що реалізовувався в 2009–2010 навчальному році, спрямований на збільшення кількості студентів по обміну з обмеженими можливостями та створення найкращих для них умов під час їх перебування за кордоном. Подальший проєкт з новими партнерами був розпочатий в 2010 році. Дізнайтеся більше на сайті www.exchangeability.eu.

Право на участь у суспільному, політичному та культурному житті

За оцінками ЮНЕСКО, 98% дітей з обмеженими можливостями в країнах, що розвиваються, не відвідують школу і 99% з дівчаток — людей з інвалідністю є неграмотними.

Участь у житті суспільства, як правило, розглядається молоддю з обмеженими можливостями як ключ до їх спільної мети, яка полягає в досягненні повної інтеграції з визнанням їх особливих потреб і прав. Багато молодих людей з інвалідністю хотіли б брати участь у діяльності організацій із захисту своїх прав, якщо це було б можливо. В організаціях із захисту своїх прав молоді люди мають можливість зустрітися один з одним виходячи із спільних інтересів. Молоді люди з інвалідністю не завжди мають такі можливості через фізичні і психологічні бар’єри. 23 Бар’єрами на шляху до більш широкої участі є відсутність на місцевому або національному рівні структур представлення людей з інвалідністю та їх проблем. Відсутність інформації є ще одним бар’єром. Інформація про те, чи є фізичний доступ до будівлі, або чи є кошти для людей з поганим слухом або незрячих часто відсутня або недоступна. Ця відсутність інформації про доступність — або іноді страх недоступності — часто заважає людям з обмеженими можливостями брати участь у подіях. Однією із перешкод для участі є самоідентифікація: чи люди сприймають себе як «люди з інвалідністю» або як члени «меншості». Деякі люди з інвалідністю не хочуть бачити себе як меншість, оскільки це має негативний прихований зміст для  них.  Інші  не  вважають себе людьми з інвалідністю, а вбачають себе членами конкретних мовних і культурних меншин. З точки зору політичної участі, у праві голосу відмовлено багатьом людям з обмеженими можливостями, позбавленим правової дієздатності, або коли процедури голосування є недоступними.

Це була можливість, що мала значення, а не інвалідність, яка є словом, використання якого мене не виводить із себе. 
Мерлі Метлін, глуха акторка і лауреатка премії Оскар

Коли справа доходить до участі та інтеграції людей з інвалідністю, роль засобів масової інформації у підвищенні обізнаності про права людей з інвалідністю та зміни ставлення до них має вирішальне значення. Засоби масової інформації часто зображують людей з інвалідністю як таких, що перебувають в тій чи іншій крайності: або дуже бідних, тих, хто потребує жалю, або їх вшановують як героїв, які наважуються жити. Таке зображення тільки сприяє формуванню стереотипів щодо людей з інвалідністю, а не розумінню, що вони утворюють групу, таку ж цікаву і різноманітну, як і будь-яка інша група в суспільстві.

Без бар’єрів, без кордонів

У буклеті САЛТО «Без бар’єрів, без кордонів» 24 йдеться про те, як здійснювати міжнародні спільні проєкти для молодих людей з та без ознак інвалідності. Він містить конкретні поради та рекомендації для роботи з молоддю та організаторами проєкту, що стосуються, наприклад, того, як взаємодіяти з людьми з різними формами інвалідності, як фінансувати молодіжні проєкти або як організувати навчальні курси для них. 
www.salto-youth.net/rc/inclusion

Посилання

Психіатричний центр захисту прав людей з інвалідністю разом з партнерськими організаціями розпочали кампанію з просування права людей з інвалідністю брати участь у голосуванні: www.savethevote.info

1 www.un.org/esa/socdev/enable/dis50y10.htm
2  Примітка: термін «вада» більше не вважається відповідним або таким, що пов’язаний з сучасним розумінням людини з інвалідністю. Надання переваг у вживанні певних термінів серед осіб з обмеженими можливостями і серед географічних регіонів можуть відрізнятися. Окремі побажання людей з інвалідністю мають максимально враховуватися.
3 Всесвітня організація охорони здоров’я, «Обмежені можливості та здоров’я, інформаційний лист № 352», 2011 рік: www.who.int/mediacentre/factsheets/fs352/en/index.html
4 Організація Об’єднаних Націй, 2008, «Врахування інтересів людей з інвалідністю в програмі розвитку (E/CN.5/2008/6)»: www.un.org/disabilities/documents/reports/e-cn5-2008-6.doc
5 Організація Об’єднаних Націй, 2006, «Деякі факти про осіб з обмеженими можливостями», Конвенція про права осіб з інвалідністю: wwww.un.org/disabilities/convention/pdfs/factsheet.pdf
6 Всесвітня організація охорони здоров’я, «Міжнародний звіт з питань, пов’язаних з людьми з обмеженими можливостями», 2011: www.who.int/disabilities/world_report/2011/report/en
7 Департамент міжнародного розвитку Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії (ДМР) 2000 рік, «Інвалідність,бідність і розвиток», ДМР, Велика Британія
8 Mckee, Barbara, Disabled and the holocaust: Disabled Persecution, 2004: www.eastrenfrewshire.gov.uk/holocaust/holocaust_remembrance_2004_-_other_victims/holocaust_remembrance_2004_-_disabled___the_holocaust.htm
9 Письмові зауваження, надані Центром з репродуктивних прав, Європейським форумом людей з інвалідністю, Міжнародним центром з правового захисту прав людини (Interights), Міжнародною спілкою людей з інвалідністю, Центром захисту осіб з психічними розладами, 16 серпня 2011 року: http://mdac.info/sites/mdac.info/files/Gauer%20v%20%20France_Submission_ECHR_FINAL.pdf
10 Європейський суд з прав людини, «Репродуктивні права, інформаційний лист», 2011:
www.echr.coe.int/NR/rdonlyres/4B7D24F7-F9EF-4749-B16B-68E650B95C5A/0/FICHES_droits_procr%C3%A9ation_EN.pdf
11 Департамент ООН з економічних і соціальних питань (ДЕСП), 1994
12 Oliver, Michael, Understanding Disability: From theory to practice, 1996, Macmillan: Basingstoke.
13 Morris, Jenny, Pride Against Prejudice: Transforming Attitudes to Disability, 1991,Видавництво Women’s Press: Лондон.
14 Керівництво для парламентарів, № 14, 2007 р, Від ізоляції до рівності. Усвідомлення прав людей з інвалідністю, ООН та Міжпарламентська спілка: www.un.org/disabilities/default.asp?id=212
15 Термін «розумово відсталий» більше не використовується, і не відповідає сучасному розумінню інвалідності.
16 www.ohchr.org/EN/HRBodies/CRPD/Pages/CRPDIndex.aspx
17 www.internationaldisabilityalliance.org  
18 Прес-реліз Європейського форуму з питань інвалідності, 5 січня, 2011 р.: www.edf-feph.org/Page_Generale.asp?DocID=13855&thebloc=26586  
19 Примітка: «аблеїзм» визнаний деякими експертами та дослідниками кращим терміном, оскільки він включає не лише інвалідність, але й формує термін дискримінації людей з інвалідністю, що тісно пов’язаний з інвалідністю.
20 www.simonstevens.com
21 Нарада високого рівня ООН з питань молоді, «Молодь з обмеженими можливостями». Інформаційний лист: http://social.un.org/youthyear/docs/Fact%20sheet%20youth%20with%20disabilities.pdf
22 Carol Miller та Bill Albert, «Mainstreaming disability in development: lessons from gender mainstreaming», 2005: www.dfid.gov.uk/r4d/PDF/Outputs/Disability/RedPov_gender.pdfp
23 «Молодь  з  обмеженими  можливостями:  щоденні  проблеми  рівності»,  Публікація  Комітету  Європейського  форуму  з  питань інвалідності, 2009 рік: www.edf-feph.org/Page.asp?docid=18486&langue=EN
24 «Без перешкод, без обмежень», Ресурсний центр SALTO-YOUTH, 2008: www.salto-youth.net/downloads/4-17-913/NoBarriersNoBorders.pdf