Інструкції

1.    Спільно обговоріть у групі вразливих людей, які часто виключені з життя суспільства, наприклад, людей з інвалідністю або безхатченків.
2.    Попросіть кожного з учасників/кожну з учасниць обрати таку особу, про яку їм буде цікаво дізнатися, та поясніть, що зараз вони мають вийти на вулицю та дослідити світ очима тієї особи.
3.    Зверніть їх увагу, що важливо не виконувати роль, а вийти і уявити, як це – бути іншою людиною. Як це - відчувати себе іншою людиною? Наприклад, чи зможуть вони скористатися усіма культурно-побутовими об'єктами? Де б вони купували хліб (якщо б змогли собі це дозволити)? Де б вони жили?
4.    Якщо ви маєте декілька окулярів, роздайте їх! Скажіть учасникам/учасницям, що коли вони будуть ходити по місцевості, вони мають фотографувати на цифрову камеру або мобільні телефони, робити знімки-підтвердження. Домовтеся з кожним про час повернення.
5.    Після повернення попросіть кожного учасника/кожну учасницю перенести свої фотокартки на комп'ютер, потім виберіть дві, три або чотири та роздрукуйте, прикріпіть до великого аркуша паперу та закріпіть його клейкою стрічкою до стіни. Фотокартки мають бути неозаглавлені.
6.    Коли всі фотокартки будуть виставлені на огляд, запропонуйте кожному/кожній спробувати відгадати, яка група була представлена; потім по черзі запросіть учасників/учасниць презентувати свої фотокартки і пояснити, чому саме цю конкретну групу вони обрали для своєї спроби «побачити».

Дебрифінг та оцінка

Почніть з розгляду виставки, потім по черзі запитайте учасників/учасниць, що вони відчувають, коли бачать ці фотокартки.

•    Що відбувалося? Чи сподобалась їм вправа? Чому?
•    Що з того, про що ви дізналися, здивувало вас найбільше?
•    Чому ви обрали саме цей приклад для фотографування?
•    Які упереджені думки або стереотипи ви мали про людей, яких ви обрали? Який вплив це мало на те, як ви виконували завдання і те, що ви «обрали побачити»?
•    Чи змусило вас завдання якоюсь мірою співчувати тій особі, яка перебуває на межі? Чому?
•    Що нового ви дізналися про себе?

Тепер переходьте до обговорення більш широких питань.

•   «Я знаю, що я не бачу речі такими, як вони є, я бачу їх такими, якою є я». Який вплив мають наші стереотипи та вірування на те, як ми бачимо світ довкола нас?
•    Звідки ми отримуємо інформацію про вразливих людей?
•    Наскільки сумнівно робити припущення про когось на підставі загальних уявлень про всю групу цілком?
•    Наскільки сумнівно робити узагальнення про групи людей на підставі одного чи двох прикладів?
•    Які права людини конкретно захищають різні приклади вразливих людей, що були виявлені учасниками/учасницями?
•    Як найчастіше порушуються права таких людей?
•    Наскільки просто для них вимагати визнання їх прав?
•    Хто має відповідати за дотримання їх прав, щоб вони могли скористатися ними?

Поради фасилітатору/фасилітаторці

Ви можете виконати цю вправу на початку, як вступну або як основну. Під час тренінгу ця вправа може виступати як перерва, щоб дати людям змогу вийти на свіже повітря. Також вправу можна задати як позакласне завдання для виконання учасниками /учасницями у вільний час.

Інструкцією рекомендується індивідуальне виконання вправи, проте її можна виконувати і малими групами. На рішення, як організувати виконання вправи, швидше за все, вплинуть практичні міркування щодо розміру групи залежно від кількості наявних фотоапаратів. Пам'ятайте, що людям знадобиться деякий час, щоб ознайомити зі своїми світлинами, тому, залежно від розміру групи, обмежте кількість фотокарток, які кожен обере для демонстрації.

Приклади людей, виключених суспільством, можуть включати одиноку матір із маленькими дітьми, пенсіонера/пенсіонерку, мігранта/мігрантку, людину в інвалідному візку або хворого на ВІЛ/СНІД, безхатченків/безхатченок, незаконних мігрантів/мігранток, безграмотних, розумово хворих або ромів/ромок. Це приклади груп людей, які найчастіше не мають можливостей, доступних для більшості. Такі люди часто бідні та страждають від упередженості і стереотипів, їх часто дискримінують у тому чи іншому вигляді, наприклад, відмовляють у доступі до прийнятного житла та роботи лише тому, що вони опинилися в цій ситуації.

Дуже важливо, щоб учасники/учасниці розуміли, що вони не можуть запобігти тому, що бачать, і лише уявляють, як це - існувати на межі суспільства. Тому вони мають намагатися не привносити свої існуючі стереотипи та почуття жалю до цієї вправи, бо ризикують закріпити уявлення та переконання, які можуть бути спотвореними або неправильними.
Вони також мають розуміти, що стереотипи - це (корисні) узагальнення про групи людей, проте їх потрібно використовувати з обережно, тому що всередині групи можуть бути значні відмінності, й узагальнення не застосовуються до кожної особи. Для отримання додаткової інформації про стереотипи перегляньте довідкову інформацію з теми розділу «Дискримінація та нетолерантність».

Варіації

Інструкція рекомендує індивідуальне виконання вправи, проте можна також виконувати завдання малими групами або всією групою залежно від кількості наявних фотоапаратів.

Замість індивідуальних постерів можна з усіх фотокарток зробити виставку або показ слайдів під назвою «Життя на межі (Lives at the margin)».

Замість фотознімків запропонуйте учасникам/учасницям, коли вони повернуться, вига­дати історію про особу та показати її як пантоміму.

Якщо ви бажаєте, щоб учасники/учасниці спробували себе на місці іншої особи (у чужому взутті – англ.), тоді дайте учасникам/учасницям нове взуття та нові окуляри! Різні мови мають різни вислови для позначення процесу, коли люди намагаються уявити себе на місці іншого та співчувати разом із ним.

Описана вправа пропонує учасникам/учасницям уявити, як живуть вразливі та занедбані, а потім вийти на вулицю та поглянути на світ їхніми очима. Альтернативний варіант: вийти на вулицю, спостерігати, а потім за допомогою творчої уяви створити картину. Поясніть, що зазвичай у нашому щоденному житті ми дуже зайняті і не звертаємо уваги на інших людей. Цього разу вони мають дивитися дуже уважно! Скажіть учасникам/учасницям вийти на вулицю в місто, і через п'ять хвилин вони мають обрати когось, за ким будуть слідкувати. Зверніть їх увагу, що вони мають пристойно себе поводити та не бентежити свій об'єкт спостереження. Це може бути будь-хто, кого учасники/учасниці вважатимуть «цікавим», бажано, щоб це була людина, чиє життя дуже відрізняється від їхнього. Скажіть учасникам/учасницям, що вони мають постаратися запам'ятати своє перше враження та причини, які змусили їх обрати конкретно цю особу. Тепер вони мають слідувати за своїм об'єктом та уважно спостерігати й намагатися уявити, хто вони є, і створити картину їхнього життя, давши відповіді на наведені нижче питання.

•    Як їх можуть звати?
•    Скільки їм років?
•    Чим вони займаються?
•    Куди вони йдуть?
•    Де вони живуть?
•    Чи є в них партнер/партнерка або родина, може, вони одинокі?
•    Чи є в них робота? Яка це робота? Може, вони безробітні?
•    Що могло би зробити їх щасливими?
•    Чи є в них хобі? Яке?
•    Які їхні улюблені страви та напої?

Домовтеся, що, наприклад, через 30 хвилин всі повертаються та діляться враженнями. Вони можуть розповісти або проілюструвати життя їхнього об'єкта за допомогою слів та малюнків.

У вправі «Зробіть крок вперед» ви зможете відчути, як нерівність можливостей впливає на життя людей.

Пропозиції щодо виконання подальших дій

У вправі «Зробіть крок вперед» ви зможете відчути, як нерівність можли- востей впливає на життя людей.
У вправі «Повість про два міста» ви можете дослідити, як наш вибір щодо фінан­сування соціального забезпечення впливає на життя громади.
Щоб вибратися з околиць суспільного життя, людям потрібна робота з пристойною зарплатою. Це може бути непросто, якщо ви, наприклад, людина з інвалідністю або мігрант/мігрантка. Деякі з цих питань ви можете дослідити, виконуючи вправу «Я хочу працювати».

Ідеї для вправ

Виконайте цю вправу разом із родиною, друзями/подругами або колегами/колежанками та почніть дискусію про права людини.

Свої припущення щодо вразливих людей ви можете перевірити, організувавши зустріч із деякими з них за допомогою проєкту «Жива бібліотека (Living Library)» або, якщо вас цікавлять безхатченки чи біженці/біженки, відвідавши притулок чи центр для біженців/біженок. Інший варіант – зв'язатися з молодіжним або соціальним працівником/працівницею, робота якого/якої пов'язана із вразливими людьми, та запросити його розповісти вам про реалії людей, з якими він/вона працює.

Додаткова інформація

У контексті цієї вправи ми використовуємо термін «вразливі» для позначення осіб або групп людей, які не можуть утримувати себе, не є економічно самостійними та не мають справжньої фінансової підтримки. Тому вони бідні. Прикладами можуть бути мати-одиначка, мігрант або людина з інвалідністю. Люди часто «вразливі», тому що основна частина суспільства діє таким чином, що «знедолює» їх, тобто позбавляє сприятливих умов. Такі люди та групи вважають себе вразливими у разі відмови їм у отриманні лікування, освіти, інформації та роботи, на відміну від тих, хто належить до основної частини суспільства. Також вразливі люди можуть відчувати брак незалежності, відсутність стимулу, відповідальності і самоповаги. Перепони на шляху до економічної самостійності можуть включати відсутність ресурсів, наприклад, безробіття, відсутність капіталу або доступності суспільного транспорту для людей з інвалідністю. Ще один бар'єр – недоступність (ціна, поганий дизайн, відстань, відсутність публічності й уваги суспільства до групи). Ресурс також може бути недоступним у зв'язку з тим, що він може бути образливим та неприємним для окремої групи або йти всупереч їх особистим цінностям. «Вразливі» люди можуть проживати за «межами суспільства».

Коли ми використовуємо термін «межа суспільства», ми маємо на увазі принципове, а не фізичне місцезнаходження. По суті люди, які проживають за межею суспільства, виключені з участі у громадському житті. Прикладами людей, які проживають за межею суспільства, можуть бути ув'язнені, безхатченки, невиліковно розумово хворі або окремі групи, наприклад, роми/ромки. Так бездомна людина не може зареєструватися для голосування, тому що не може надати поштової адреси. Це може означати, що під час голосування вони втрача­ють голоси на важливих для них питаннях, які могли б вплинути на їх становище; вони залишаються зовні суспільства, тому що не мають права голосу сказати, як ними управляють або які послуги їм надають. Ще одним прикладом може бути безграмотна особа, яка опинилася на задвірках, тому що не може заповнити бланк заявки на інвестиційну підтримку або заяву про вступ на роботу.

Жива бібліотека (Living Library) – ідея, яка розпочата в Данії у 2000 році і зараз підтримується Радою Європи за допомогою книги «Не судіть про книгу за її обкладинкою! (Don't judge a book by its cover!)» Жива бібліотека працює так само, як і звичайна – читачі приходять і пози­чають «книгу» на визначений час. Після прочитання вони повертають «книгу» до бібліотеки, і, якщо бажають, можуть позичити іншу. Існує лише єдина різниця: «книги» у Живій бібліотеці – це люди, і такі «книги» вступають з людьми в персональний діалог. Книги у Живій бібліотеці – це ті люди, які представляють групи, що часто натрапляють на упередженість і стереотипи, і зазвичай бувають жертвами дискримінації та соціального відчуження.

Більш детально про шаблон для опису відсутності переваг та питань соціальних дій ви можете прочитати у книзі Стівена І. Меєра «Що означає: „соціально незахищений”?» (What is a «Disadvantaged Group?» Steven E. Mayer, Ph. D) www.effectivecommunities.com/articles