З нагоди Дня прав людини, проєкт «Захист національних меншин, включаючи ромів та мови меншин в Україні», публікує інтерв’ю з паном Дмитром Лубінцем, головою Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин

• Яка проблематика щодо прав національних спільнот зараз в фокусі Вашої уваги, як голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин?

Вітаю. Одразу хочу сказати, що проблемних питань у сфері етнополітики чимало, але серед них я б хотів виокремити два, які, на моє переконання, є першопричиною усіх інших проблемних питань і саме ними найбільше опікується Комітет з самого початку цього скликання - це відсутність належного законодавчого та інституційного забезпечення формування та реалізації державної етнонаціональної політики.

На мою думку, саме відсутність належної та, хочу підкреслити, актуальної законодавчої бази, яка б відповідала міжнародним зобов’язанням України, світовим та європейським стандартам, є однією із причин цієї непослідовної державної етнонаціональної політики, яку ми маємо сьогодні.

Причому потреба у вдосконаленні нормативно-правової бази у сфері етнополітики назріла вже давно. На жаль, ми можемо спостерігати, що Кабінет Міністрів України фактично самоусунувся від нормотворчого процесу у сфері захисту прав корінних народів і національних меншин. Тому я став ініціатором створення на базі Комітету робочої групи з розробки нової редакції Закону України «Про національні меншини в Україні». Наразі триває робота над законопроектом, який обов’язково буде обговорений з представниками національних меншин, після остаточного доопрацювання його буде подано до Верховної Ради України, ми сподіваємося встигнути це зробити до кінця року.

Також, важливим та дуже складним для вирішення проблемних питань є створення ефективної інституційної основи для реалізації державної етнополітики, захисту прав корінних народів і національних меншин.

Тому Комітет, після першого ж свого засідання у цьому скликанні, звернувся до Кабінету Міністрів України щодо необхідності відновлення посади Урядового уповноваженого з питань етнонаціональної політики. Згодом були направлені листи Комітету до Міністерства культури та інформаційної політики України щодо повноцінного запуску роботи новоствореної Державної служби України з етнополітики та свободи совісті. Я радий, що сьогодні Держетнополітики вже розпочала свою роботу.

• Над якими законодавчими ініціативами щодо прав національних спільнот працюєте нині? Як карантинні обмеження під час пандемії коронавірусу COVID19 вплинули на роботу Комітету?

Як я вже згадував, на базі Комітету створено робочу групу, під моїм головуванням, з розробки нової редакції Закону України «Про національні меншини в Україні». До її складу ввійшли члени нашого Комітету, Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, Міжфракційного об’єднання «Національні спільноти», представники наукового середовища, міжнародних організацій, представники Міністерства культури та інформаційної політики України, Міністерства освіти та науки України, Державної служби України з етнополітики та свободи совісті.

Користаючись нагодою, хочу подякувати Раді Європи та іншим міжнародним організаціям за експертну підтримку та активну участь у роботі нашої робочої групи.

Щодо карантинних обмежень, то не можу сказати, що вони суттєво вплинули на роботу Комітету. Комітет швидко адаптувався до нових умов, зокрема засідання Комітету та інші заходи тепер відбуваються в основному в режимі відеоконференції. Також 8 липня цього року Комітет провів комітетські слухання на тему «Проблемні питання законодавчого врегулювання та реалізації державної політики щодо забезпечення прав корінних народів і національних меншин». Наш захід також проходив у режимі відеоконференції і, незважаючи на певні технічні обмеження та велику кількість учасників, ми зробили все можливе, щоб це не позначилося на ефективності нашої роботи і всі бажаючі змогли взяти у участь у слуханнях.

• Цього року у Верховній Раді з'явилося нове міжфракційне об'єднання - “Національні спільноти”, Ви очолили це МФО. Якими питаннями опікується МФО, хто з народних обранців підтримали цю ініціативу?

Міжфракційне депутатське об’єднання «Національні спільноти» створювалось з метою залучення народних депутатів України різних фракцій та груп до всебічного співробітництва з національними меншинами та вирішення питань щодо забезпечення правових та організаційних засад захисту прав національних меншин. До його складу входить 15 народних депутатів від різних депутатських фракцій і, хочу зазначити, таке депутатське об’єднання є єдиним у Європі. МФО «Національні спільноти» ставить перед собою завдання:

• Розвивати діалог між цими спільнотами та державою, аби вони чули одне одного й досягали компромісів.
• Сприяти збереженню та розвитку культури, етнічної самобутності національних меншин.

Наше об’єднання з часу свого створення також тісно співпрацює з Радою Європи та й в подальшому ми сподіваємось на експертну підтримку з метою впровадження кращих європейських підходів до формування державної політики у сфері міжнаціональних відносин.

• Ви родом з багатонаціональної Донецької області. Чи звертаються до Вас представники та представниці національних громад краю, з якими питаннями? Як Ви реагуєте?

Так, звертаються звичайно. Питання різні, дуже різні, громадяни звертаються зі скаргами щодо порушення своїх прав, є скарги на дискримінацію, в тому числі і за національною ознакою, надходять скарги на дії посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, на дії чи бездіяльність правоохоронних органів, але я не можу сказати, що при розгляді звернень звертаю особливу увагу на етнічне походження, для мене всі рівні. Я завжди стараюсь допомогти. Якщо вирішення питання виходить за межі моїх повноважень, то звертаюсь в інтересах громадян до відповідних органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів, інших установ в залежності від суті питання та найкращих шляхів його вирішення.

• За Вашою оцінкою, чи бачать національні спільноти в Україні можливості для реалізації своїх прав, для розвитку в рамках процесів децентралізації?

Я можу сказати, що такі можливості є. І їх чимало. Спілкуючись на окрузі з людьми я чую від людей про різні перестороги, наприклад, як вплине реформа на забезпечення прав національних меншин, а також їхньої участі в процесах формування політики на місцевому рівні. На мою думку, реформа децентралізації відкриває багато можливостей для активної участі національних меншин в житті регіону, для участі в процесі вирішення як своїх актуальних потреб на місцевому рівні, так і для участі в управлінні ОТГ загалом. З’являються додаткові можливості інвестиційної та грантової підтримки в реалізації різних проектів у рамках партнерства України та Європейського союзу, підвищується роль представництва національних меншин об’єднаних громад у реалізації проектів транскордонної співпраці в прикордонних регіонах. З’являються різні можливості, багато можливостей, але їх потрібно побачити та скористатись.

Також хочу звернути увагу, що в процесі реформи децентралізації відбувається ще й своєрідна трансформація процесу взаємодії органів влади різного рівня з представниками національних меншин. Тут, на мій погляд, теж відкривається багато можливостей для національних меншин, оскільки перенесення центру вирішення актуальних проблем, що стосуються забезпечення прав та потреб національних меншин, на місцевий рівень сприятиме не тільки активізації участі громадськості в реалізації державної етнополітики на місцевому рівні, а й забезпеченню кращого доступу національних меншин до культурно-освітніх та соціальних послуг на рівні спроможних громад.

• Україна ратифікувала Європейську хартію регіональних мов та мов меншин. Як відбувається її реалізація в Україні?

Це питання не таке просте як може здатись на перший погляд і на нього не можна відповісти однозначно. Європейська хартія регіональних або мов меншин є юридичним інструментом, створеним для захисту й підтримки національних мов. Разом з тим, як нам всім відомо, деякі європейські країни не підписали й не ратифікували Хартію, деякі ж підписали Хартію, але не ратифікували її. В Україні теж був досить тривалий і непростий процес ратифікації та набрання чинності.

Я вважаю, що безумовно Хартія є важливим міжнародно-правовим актом у сфері захисту прав меншин. Актом, який спрямований на захист одного з найсуттєвіших елементів самобутності національних меншин – їхньої мови. Хартія сприяє зміцненню позицій меншин у переговорах з органами влади, сприяє зростанню активності меншин та кількості наукових досліджень з відповідних національних мов, активізує контакти між меншинами.

Однак, також слід зауважити, що в Хартії є і слабкі сторони, одна з них – це «різночитання», різні інтерпретації Хартії в різних країнах. На жаль, це якраз і має місце в Україні, оскільки ратифікація Хартії у тому вигляді, як це було здійснено у травні 2003 р., об’єктивно зумовила виникнення низки проблем юридичного та політичного характеру. І однією із причин цих проблем став саме неточний офіційний переклад тексту документа українською мовою та, відповідно, хибне тлумачення, що в свою чергу, вже вплинуло на визначення переліку мов, які потребують державної підтримки. Тому, як я вже казав, це питання є дуже неоднозначним.

Разом з цим, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» є частиною національного законодавства. Україна взяла на себе низку зобов’язань, які повинна належним чином виконувати. Тим більше Хартія передбачає механізм регулярного моніторингу її застосування у державах, які її ратифікували.

• Завершується термін дії "Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року". Нині Державна служба з етнополітики та свободи совісті працює над підготовкою нового документу з Ромської інклюзії на період після 2020 року. Які питання, на Вашу думку, мають бути закріплені у цьому документі? Чи відбуватимуться консультації з, по суті, профільним комітетом у Верховній Раді, де Ви є головою?

Так, представники Комітету входять до складу робочої групи, яка займається підготовкою нової Ромської стратегії на період після 2020 року в Україні. Щодо питань, які мають бути закріпленими в документі, то вважаю, що першочергово цей документ має бути спрямований на вирішення проблем соціальної інклюзії ромської спільноти: документування, доступу до медичних та соціальних послуг, до якісної освіти, легального працевлаштування. Оскільки невирішеність питань соціальної інклюзії ромської спільноти поглиблює наявність у суспільстві соціальної дистанції, і як наслідок маємо низку етнічних упереджень та стереотипів, з якими потрібно боротись, але, було б набагато краще, якби, доклавши певних зусиль, мінімізувати їх виникнення. Також надзвичайно важливим є вирішення питання щодо належного фінансування виконання відповідного Плану заходів майбутньої Ромської стратегії.

Щодо врахування пропозицій ромських об’єднань, то, вважаю, що усі пропозиції повинні бути детально вивчені. Разом з тим, я розумію, що від різних громадських об’єднань, пропозиції можуть бути як узгодженими так і взаємопротилежними, тому всі пропозиції повинні бути вивчені та враховані по можливості.

• Що можете назвати успіхом Вашої роботи, і як голови Комітету з прав людини, і як народного депутата? Що ще не вдалося?

Про успіхи говорити поки що зарано, про них повинні сказати перш за все представники національних меншин та міжнародних інституцій. Як проміжний результат можна назвати те, що Комітету вдалося підняти на новий рівень питання етнонаціональної політики та права корінних народів і національних меншин в Україні. Беззаперечним успіхом усіх причетних є створення та запуск Державної служби України з етнополітики та свободи совісті. Звичайно, як у Голови профільного комітету та суб’єкта законодавчої ініціативи є в планах розробка нових, якісних та дієвих нормативно-правових актів, які заповнять існуючі прогалини у сфері захисту прав корінних народів і національних меншин в Україні.

Інтерв’ю провела національна консультантка проєкту Ради Європи, журналістка Ольга Веснянка.

*Стаття підготовлена в рамках проєкту «Захист національних меншин, включаючи ромів та мови меншин в Україні», який базується на конкретних рекомендаціях двох органів моніторингу Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Проєкт розпочався у березні 2018 року та є частиною Плану дій Ради Європи для України на 2018-2021 роки.

Думки та позиції, викладені у публікації, не обов’язково відображають офіційну позицію Ради Європи.