Справу було розпочато за заявою № 17888/12), яку подала до ЄСПЛ пані Галина Миколаївна Швидка, яка 24 серпня 2011 року, після офіційної церемонія покладання вінка до пам’ятника Тарасу Шевченку, підійшла до покладеного паном Януковичем вінка та відірвала частину стрічки з написом «Президент України В.Ф. Янукович», не пошкодивши сам вінок. Цим вона хотіла висловити свою позицію, що через низку причин пан Янукович не може називатися Президентом України.

30 серпня 2011 року Шевченківський районний суд м. Києва визнав заявницю винною у вчиненні дрібного хуліганства у зв’язку подією 24 серпня 2011 року та наклав на неї стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на десять діб. Суд пояснив, що він вирішив застосувати таке покарання з огляду на характер вчиненого правопорушення, цинічне ставлення заявниці та невизнання нею своєї провини.

Першим питанням, яке вирішував ЄСПЛ у цій справі, було те, чи охоплюється поняттям «вираження поглядів» за статтею 10 Конвенції вчинок заявниці, за який її було піддано переслідуванню у порядку адміністративного судочинства і пізніше взято під варту. У зв’язку з цим Суд зазначив, що він розглядав різні форми вираження поглядів, які підпадають під дію статті 10 Конвенції. Наприклад, у рішенні від 12 червня 2012 року у справі «Татар та Фабер проти Угорщини» (Tatár and Fáber v. Hungary), заяви № 26005/08 та № 26160/08, п. 36) Суд дійшов висновку, що коротка публічна демонстрація перед Парламентом кількох предметів брудного одягу, яка мала символізувати «брудну білизну держави», була формою вираження політичних поглядів.

Зважаючи на поведінку заявниці та її контекст, Суд погоджується із тим, що своїм вчинком вона прагнула поширити серед людей навколо неї певні ідеї щодо Президента. Тому цей вчинок можна вважати формою вираження політичних поглядів. Відповідно, Суд вважає, що застосування до заявниці за цей вчинок стягнення у вигляді десятиденного адміністративного арешту становило втручання у її право на свободу вираження поглядів.

ЄСПЛ дійшов висновку про порушення статті 10 Конвенції з огляду на те, що національні суди застосували до заявниці, шістдесятитрьохрічної жінки, без судимостей, найбільш суворе покарання за правопорушення, яке не призвело до жодного насильства або загрози. Вчиняючи так, суд посилався на відмову заявниці визнавати свою провину, таким чином накладаючи на неї стягнення за небажання змінити свої політичні погляди. ЄСПЛ не вбачає в цьому жодного виправдання і вважає захід непропорційним переслідуваній меті.

З рішенням ЄСПЛ можна ознайомитися на сайті Міністерства Юстиції України