Що відбувається, коли право людини на відшкодування шкоди стикається з принципом державного імунітету? Як забезпечити виконання судового рішення однієї держави щодо іншої держави, щоб права постраждалих були визнані та захищені? Ці питання стали центральними під час ознайомчого візиту делегації Міністерства юстиції України до Італійської Республіки, який відбувся за підтримки Ради Європи 27–29 жовтня 2026 року в Римі.

Державний імунітет є одним із фундаментальних принципів міжнародного права, який захищає держави від підпорядкування юрисдикції судів інших держав. Водночас його застосування порушує особливо складні питання, коли люди прагнуть домогтися правосуддя та відшкодування шкоди, завданої внаслідок серйозних порушень міжнародного права, зокрема воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Як державам узгодити свої міжнародно-правові зобов’язання з правом постраждалих на доступ до правосуддя та повагою до людської гідності? І як забезпечити реальне виконання судових рішень, якими іноземну державу зобов’язано виплатити постраждалим компенсацію?

Італія має особливо важливий досвід у пошуку відповідей на ці виклики. Її судова та конституційна практика стала одним із найбільш показових прикладів складної взаємодії між державним імунітетом, основоположними правами людини та правом постраждалих на судовий захист.

Підґрунтям цієї правової дискусії стали судові провадження щодо злочинів, скоєних нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. У справі Ferrini v. Germany італійські суди розглядали питання про можливість притягнення іноземної держави до цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок воєнних злочинів. Питання дотримання державного імунітету Італією згодом розглянув Міжнародний суд ООН, який у 2012 році постановив, що Італія порушила своє міжнародне зобов’язання поважати юрисдикційний імунітет Німеччини.

Однак на цьому правова дискусія не завершилася.

У 2014 році Конституційний суд Італії ухвалив Рішення № 238/2014 — знакове рішення, присвячене співвідношенню міжнародного права та основоположних конституційних прав. Суд визнав неконституційним застосування відповідних положень у тій частині, в якій вони зобов’язували італійські суди відмовляти у здійсненні юрисдикції у справах, що стосувалися воєнних злочинів і злочинів проти людяності, вчинених із порушенням основоположних прав людини.

Це рішення не скасувало державний імунітет як загальний принцип. Натомість воно визначило конституційні межі його застосування в окремій категорії справ, порушивши фундаментальне питання: чи може принцип міжнародного права застосовуватися у спосіб, що позбавляє людину права на доступ до правосуддя?

Ця дискусія залишається актуальною й сьогодні. У 2022 році Німеччина ініціювала нове провадження проти Італії в Міжнародному суді ООН, яке стосується юрисдикційного імунітету та заходів примусового виконання щодо майна, що належить державі. У грудні 2024 року Суд призупинив провадження до отримання повідомлення від однієї зі сторін.

Італія також розробила альтернативний підхід до забезпечення відшкодування шкоди. Національним законодавством було створено спеціальний компенсаційний фонд для постраждалих від воєнних злочинів і злочинів проти людяності, скоєних нацистською Німеччиною. У Рішенні № 159/2023 Конституційний суд розглянув питання конституційності цього механізму та дійшов висновку, що відповідне законодавство забезпечує допустимий баланс між захистом постраждалих від війни та міжнародними зобов’язаннями Італії.

Саме поєднання судової практики, викликів, пов’язаних із виконанням судових рішень, та альтернативних механізмів компенсації робить досвід Італії особливо цінним для України.

Упродовж триденного візиту представники Міністерства юстиції України провели робочі зустрічі з ключовими італійськими інституціями, зокрема Міністерством юстиції, Конституційним судом, Верховним касаційним судом, Генеральною прокуратурою при Верховному касаційному суді, а також Цивільним судом Рима, суддями відповідних судів і представниками юридичної спільноти.

Обговорення були зосереджені на практичних правових та інституційних викликах, зокрема:

• співвідношенні міжнародного права, державного імунітету та основоположних конституційних прав;
• визнанні та виконанні рішень українських судів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок війни;
• межах імунітету від примусового виконання та визначенні державних активів, щодо яких можуть застосовуватися заходи примусового виконання;
• правових можливостях і обмеженнях використання державних і суверенних активів для забезпечення відшкодування шкоди;
• ролі національних судів, органів прокуратури та органів примусового виконання у забезпеченні ефективного виконання судових рішень.

Для України ці обговорення мають безпосереднє практичне значення. Україна розбудовує національну систему засобів правового захисту та механізмів компенсації для постраждалих від війни, водночас вирішуючи складні правові питання, пов’язані з юрисдикцією, державним імунітетом і виконанням судових рішень щодо іноземної держави.

Досвід Італії демонструє, що доступ до правосуддя не можна оцінювати виключно за можливістю звернутися до суду або отримати судове рішення. Ефективний захист прав також потребує правових та інституційних механізмів, здатних перетворити судове визнання права на реальне відшкодування шкоди.

Ознайомчий візит було організовано в межах Проєкту Ради Європи «Подальше посилення судових та позасудових засобів захисту прав людини постраждалих від війни в Україні», що реалізується в межах Плану дій Ради Європи для України «Стійкість, відновлення та відбудова» на
2023–2026 роки.

Проєкт сприяє вдосконаленню національної нормативно-правової бази, посиленню судового захисту, а також розвитку позасудових засобів правового захисту та механізмів допомоги постраждалим від війни.