Новини та Заходи

Back Психіатричні лікарні та будинки соціальної опіки в Україні: Комітет Ради Європи з питань запобігання катуванням публікує нову доповідь

Комітет Ради Європи з питань запобігання катуванням опублікував нову доповідь

Скромні житло умови у Барабойському психоневрологічному будинку-інтернаті (Одеська область)

Європейський комітет з питань запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК) опублікував сьогодні доповідь за результатами свого візиту до України, здійсненого з 26 травня по 6 червня 2025 року, разом із відповіддю українських органів влади. У доповіді розглядаються умови утримання та поводження з особами, які були примусово госпіталізовані до психіатричних лікарень та проходять у них лікування, а також із особами, які проживають у будинках соціальної опіки («інтернатах» та «пансіонатах») для людей з інвалідністю та людей старшого віку у Львові, Києві, Орлівці, Вінниці та Одеській області.

Візит 2025 року став другим візитом КЗК до України після початку повномасштабної військової агресії Російської Федерації у лютому 2022 року. Делегація відвідала психіатричні лікарні у Львові (клініка психічного здоров’я “Кульпарків”), Орлівці (Сарни) та Глевасі (Київ), а також Грушківський психоневрологічний інтернат (Львівська область), Вінницький обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку та Барабойський психоневрологічний будинок-інтернат (Одеська область). У двох із цих закладів – Львівської області та Вінниці – перебувала значна кількість осіб, евакуйованих зі сходу України після початку повномасштабної агресії.

КЗК не отримав жодних заяв щодо фізичного жорстокого поводження з боку персоналу в жодному з відвіданих закладів. Загалом там панувала спокійна атмосфера, делегація відзначила добрі стосунки між персоналом та пацієнтами/мешканцями. Щодо насильства між пацієнтами/мешканцями – конфлікти траплялися час від часу, однак не були серйозними, і персонал реагував оперативно та належним чином.

Умови проживання різнилися залежно від закладу. Хороші умови спостерігалися у тих відділеннях, де вже завершено ремонт: пацієнти/мешканці проживали в менших, добре обставлених, затишних і персоналізованих кімнатах. Натомість умови у відділеннях, що не пройшли реновації, були досить незадовільними: суворі й тісні кімнати, брак місць для зберігання особистих речей та приватності. У відвіданих закладах тривали ремонтні роботи з поступового покращення умов проживання до належного стандарту.

Кількість медичного персоналу у психіатричних лікарнях загалом здалася достатньою. Натомість усі відвідані будинки соціальної опіки відчутно потребують збільшення кількості лікарів, медичних сестер і санітарів. В обох типах закладів найгострішою проблемою була нестача терапевтичного та реабілітаційного персоналу, зокрема ерготерапевтів і фізіотерапевтів, а також соціальних працівників.

У відвіданих психіатричних лікарнях та будинках соціальної опіки лікування ґрунтувалося переважно на фармакотерапії, яка загалом була адекватною, хоча в Орлівці дозування та комбінації призначених препаратів інколи були досить високими, а інші психосоціальні терапевтичні заходи були в дефіциті. КЗК закликає українські органи влади активізувати зусилля, зокрема шляхом залучення більшої кількості кваліфікованого персоналу, для подальшого розвитку спектру терапевтичних підходів та залучення більшої кількості пацієнтів і мешканців до реабілітаційних психосоціальних заходів.

Ізоляція не застосовувалася в жодній із відвіданих психіатричних лікарень, тоді як механічна фіксація використовувалася нечасто – лише як крайній захід і завжди на короткий строк. Її застосування належним чином документувалося на рівні відділень, однак централізовані реєстри досі відсутні. Хімічна фіксація, хоча і застосовувалася, не реєструвалася. Головним занепокоєнням у двох лікарнях стало те, що пацієнтів нерідко фіксували на очах у інших пацієнтів. Крім того, медичний персонал інколи звертався до поліцейських із проханням допомогти зафіксувати пацієнта. Необхідно вжити заходів для усунення цих практик.

Щодо будинків соціальної опіки, то в них, як правило, засоби фіксації взагалі не повинні застосовуватися. Слід поступово відмовлятися від їх використання і замінювати альтернативними підходами, зокрема технікою деескалації, яку персонал відповідних закладів має опановувати в рамках належної підготовки.

Чинне законодавство щодо примусової психіатричної госпіталізації та лікування, здається, дотримується на практиці, як стосовно «цивільних», так і судово-психіатричних пацієнтів. Позитивним є те, що всі пацієнти мали доступ до правової допомоги (здебільшого за призначенням суду), і судовий розгляд завжди проводився. Водночас КЗК висловлює сумніви щодо того, чи можна вважати згоду пацієнтів під час госпіталізації дійсно вільною та поінформованою.

Правової бази загалом також дотримувалися у трьох відвіданих закладах соціальної опіки. Однак мешканці, як правило, отримували мало роз'яснень щодо «договорів», підписаних із закладом, зокрема стосовно права на виписку, і не отримували копій цих документів. Комітет також стурбований тим, що, незважаючи на неодноразові попередні рекомендації, у багатьох юридично недієздатних мешканців трьох відвіданих закладів соціальної опіки функції опікуна виконував директор закладу. Українські органи влади повинні шукати альтернативні рішення, які б краще гарантували незалежність та неупередженість опікунів, а також усунути інші виявлені недоліки.

Українська влада у своїй відповіді надає інформацію та окреслює заходи, вжиті у відповідь на рекомендації КЗК, зокрема щодо поточних законодавчих та політичних реформ, тривалих зусиль з покращення умов проживання, укомплектування персоналом та розширення терапевтичних можливостей.

Read the report in full (read the executive summary in Ukrainian)