Хоча дипломатичні зусилля з метою припинення війни Росії в Україні посилюються, мета не може обмежуватися лише припиненням бойових дій. Якщо домовлене врегулювання не буде міцно ґрунтуватися на чинному міжнародному праві та правових нормах у сфері прав людини, воно нічого не вирішить.
КИЇВ – Світ затамував подих, спостерігаючи за активізацією дипломатичних зусиль з метою покласти край жорстокій агресивній війні Росії проти України. Але хоча цей новий дипломатичний натиск необхідний і позитивний, з ними пов’язані величезні ризики. З огляду на явний поспіх з укладенням угоди, є всі підстави тривожитися, що досягнутий «мир» виявиться беззмістовним, несправедливим і нестійким.
Нещодавні масштабні атаки Росії на Київ та інші населені пункти України підкреслюють гостроту ситуації, ставши новим свідченням тенденції до посилення ескалації. Сувора реальність така: у 2025 році кількість жертв серед цивільного населення України значно вища, ніж у 2024 році. Ситуація ускладнюється тим, що російські удари по енергоінфраструктурі України вже призвели до повсюдних вимкнень електроенергії, тому багато українців побоюються, що на них чекає найсуворіша зима з початку повномасштабного вторгнення.
Ми всі зобов’язані бачити крізь цифри статистики, уявляючи колосальний вплив війни на повсякденне життя людей. Людські жертви приголомшують. Але крім убитих, поранених і їхніх фізичних страждань, є ще приблизно 6 млн людей, включно з 1,6 млн дітей, які зараз перебувають на 20% території України, тимчасово окупованій Росією. Їх піддають жорстокому поводженню, позбавляючи мови, національної та культурної ідентичності, гідності. Ще 3,7 млн українців стали внутрішньо переміщеними особами, тоді як 6,9 млн були змушені тікати за кордон. Настільки масове вимушене переміщення людей (найбільше в Європі за останні 80 років) розкололо сім'ї та підвищило рівень бідності.
Усе це розорення свідчить про одне: права людини важливі не тільки під час визначення умов майбутнього миру, а й для порятунку життів уже сьогодні. Припинення бойових дій і надання гуманітарної допомоги мають стати головними пріоритетами. Однак нові миротворчі зусилля мають здебільшого транзакційний характер і позбавлені цілей, що спираються на цінності. Вони зосереджені на питаннях території, військового потенціалу та ресурсів, але мовчать про долю мільйонів людей, які постраждали від війни.
Для українців критерії для миру прості, але вкрай важливі. Будь-яка угода має покінчити з цією війною назавжди, а не просто забезпечити паузу, і вона має гарантувати їм добробут зараз і в майбутньому. Мир, що ігнорує людей, служить основою для майбутньої агресії. Будь-який план, який послаблює жертву, запроваджуючи обмеження для її армії або легітимізуючи незаконні територіальні захоплення, створює нову реальність, у якій «сильний завжди правий». Будь-який план, що пропонує амністію агресору, стане образою для людської порядності та принципів, які лежать в основі міжнародного порядку з часів Другої світової війни.
Не варто обманюватися: це не буде локальний провал. Росія веде свою агресивну війну в період, коли міжнародна система вже серйозно напружена, а політична воля в питаннях захисту прав людини слабшає. Будь-які домовленості, досягнуті в Україні, стануть прецедентом для майбутнього міжнародного права.
Ключові принципи та цінності — не єдине питання. Повністю транзакційні підходи просто непрактичні та неефективні, тому що не буде мир не буде тривалим без забезпечення справедливості. Для досягнення справедливого, ефективного і міцного миру весь процес має спиратися на чинну міжнародну систему захисту прав людини.
Якщо конкретно, людиноорієнтована мирна угода має базуватися на трьох базових принципах.
По-перше, справедливість не може бути предметом торгу. Ми маємо гарантувати притягнення винних до відповідальності, включно з кримінальним переслідуванням за міжнародні злочини, і виплату справедливих репарацій усім жертвам російської агресії з 2014 року.
По-друге, мирний процес має активно захищати найуразливіші групи населення, забезпечуючи захист прав біженців, внутрішньо переміщених осіб, зниклих безвісти, військовополонених, цивільних ув’язнених, викрадених дітей і тих мільйонів, хто опинився в пастці на тимчасово окупованих територіях.
Нарешті, цей процес має бути інклюзивним. Для успіху необхідно долучити усі зацікавлені сторони, включно з міжнародними та неурядовими організаціями . Слід також надати жінкам значуще місце за столом переговорів відповідно до принципів, викладених у резолюції № 1325 Ради Безпеки ООН, яка «підтверджує важливу роль жінок у запобіганні та врегулюванні конфліктів», а також у «гуманітарному реагуванні та постконфліктному відновленні», та «наголошує на важливості їхньої рівноправної та всебічної участі в усіх зусиллях із підтримання та сприяння зміцненню миру та безпеки».
Щоб дати відсіч російській агресії і зміцнити безпеку України, ми зобов’язані беззастережно захищати цінності, які опинилися під атакою. Справедливе врегулювання має твердо спиратися на права людини. В іншому разі воно нічого не врегулює. Метою є не просто припинення бойових дій, а й забезпечення майбутнього, в якому права і гідність українців повністю гарантовані.
Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук є головою Центру громадянських свобод в Україні, який у 2022 році отримав Нобелівську премію миру за свої зусилля з документування воєнних злочинів, порушень прав людини та зловживань владою. Вона є членом Нобелівської жіночої ініціативи разом із сімома іншими жінками-лауреатами Нобелівської премії миру.
Майкл О'Флаерті
Майкл О'Флаерті є Комісаром Ради Європи з прав людини.