Європейські держави повинні продемонструвати рішучий намір забезпечити довготривалі та конкретні зміни в житті ромського населення

Восьмого квітня ми відзначатимемо Міжнародний день ромів. Це день святкування ромської культури та внеску ромів у європейські суспільства і культурне розмаїття Європи. 8 квітня, що відзначається в пам’ять про 1-й Всесвітній конгрес ромів, який відбувся в Лондоні в квітні 1971 року, має також нагадувати про нагальну потребу в ефективнішому захисті прав ромів.

Тривалі порушення прав людини по всій Європі, об’єктом яких є роми, йдуть всупереч усім іншим зусиллям, котрих докладають задля полегшення доступу ромів до освіти, охорони здоров’я та зайнятості. Це також перешкоджає ромам повною мірою залучатися до суспільного життя.

Дозвольте мені проілюструвати це на кількох прикладах.

На початку січня цього року вся ромська громада (понад 100 осіб) села Войводиново в Болгарії під тиском з боку інших жителів була змушена покинути свої помешкання та виїхати з села. Це сталося після вуличної бійки в селі, в результаті якої було травмовано одну особу неромської національності. Через кілька днів після того, як роми покинули село, місцева влада почала зносити їхні будинки, посилаючись на міркування охорони здоров’я та безпеки, причому тим, кого вигнали, місцева влада та жителі, як повідомляється, не давали змоги повернутися в село. Сьогодні вони мешкають у своїх родичів у сусідньому місті в дуже важких умовах.[1] Мені повідомили, що багато дітей не в змозі відвідувати школу, а жодну з сімей досі не забезпечили іншим житлом. Крім того, ці події спровокували в країні, у тому числі на найвищому рівні влади, мову ворожнечі неприпустимого рівня щодо ромів.

На жаль, такі випадки не є поодинокими в Європі. Я закликаю всі національні органи влади активізувати свої зусилля, щоби запобігати таким примусовим виселенням. Там, де спостерігаються такі ситуації, владі, а в цьому конкретному випадку — болгарській владі, слід проводити оперативне та ефективне розслідування таких подій і забезпечувати надання іншого гідного житла постраждалим ромським сім’ям. Водночас потрібно терміново припинити поширення мови ворожнечі на кшталт тої, яку було чутно під час подій у Войводиново, і засуджувати та належним чином карати тих, хто розпалює расову ненависть.

Ще 2016 року мій Офіс вже звертався до влади Болгарії, а також до влади Албанії, Франції, Італії, Угорщини, Сербії та Швеції, з проханням покласти край примусовому виселенню ромів без дотримання належних правових процедур та без надання іншого гідного житла. Він закликав вкладати більше коштів у пошук довгострокових житлових рішень для сімей ромів замість того, щоб виселяти їх.

У 2018 році ми стали свідками ще одного різновиду насильного виселення ромських громад з їхніх поселень, цього разу — в Україні. Роми були вигнані зі своїх помешкань членами ультраправих екстремістських груп у п’ятьох населених пунктах. В одному з цих випадків, що трапився на заході України, група чоловіків у масках напала на ромський табір, вбивши молодого чоловіка й поранивши ще чотирьох осіб, у тому числі дитину. І хоча розслідування всіх цих випадків ще триває, незрозуміло, чи органи прокуратури в усіх цих справах спиралися на положення законодавства щодо злочинів на ґрунті ненависті.

Обмежений вплив національних стратегій щодо соціальної інтеграції ромів

Існує разюча суперечність між цими випадками порушень прав людини, що підривають зусилля з полегшення доступу ромів до гідного житла та освіти, і намірами влади поліпшити умови життя ромів через реалізацію національних стратегій і проєктів.

Аналогічне питання виникає щодо деяких держав-членів Ради Європи, в яких були ухвалені керівні принципи поліпшення соціальної інтеграції ромів, але, всупереч міжнародним стандартам у сфері прав людини, ромів у них водночас піддають неодноразовим примусовим виселенням без надання іншого гідного житла. У своєму звіті за 2018 рік Європейський комітет із соціальних прав Ради Європи визнав, що через свою нездатність покласти край примусовим виселенням, Бельгія, Болгарія, Франція, Греція та Італія не виконали своїх зобов’язань відповідно Європейської соціальної хартії.[2]

2020 року добігає кінця Рамкова програма ЄС з національних стратегій інтеграції ромів, і минуло вже чотири роки після завершення Десятиліття ромської інтеграції (2005–2015), однак різні експертні оцінки свідчать про те, що національні стратегії, на жаль, не привели до очікуваних суттєвих і тривалих змін у повсякденному житті ромів у Європі. На це упущення вказують результати дослідження, проведеного в 2017 році в дев’яти державах-членах Європейського Союзу Агентством ЄС з основоположних прав (FRA). У ньому зазначається, що 30% ромських дітей голодували принаймні один раз протягом місяця, що передував опитуванню, і що в семи з досліджених країн від 9 до 68% опитаних респондентів з-поміж ромів не мали водопроводу в своїх оселях. У дослідженні також наведено тривожні цифри, що вказують на наявність сегрегації в школах.

Ще одне дослідження, яке було опубліковано в березні 2019 року Світовим банком і охоплювало західнобалканські країни, також свідчить про те, що по всьому регіону зберігаються такі задавнені проблеми, як високі показники сегрегації в школах, брак доступного медичного страхування, що обмежує доступ до медичної допомоги, і хронічний брак документів, що посвідчують особу, тим самим обмежуючи доступ до соціального захисту.

Антиромські упередження як головна перешкода на шляху до соціальної інтеграції ромів

Хоча брак суттєвого прогресу в просуванні прав ромів за останнє десятиліття може пояснюватись низкою причин, я хотіла б зосередитись на одному важливому елементі, відсутньому в стратегіях, що реалізовувалися до останнього часу, а саме: потребі в наповнених змістом зобов’язаннях із боротьби з расизмом та дискримінацією ромів, а також в запобіганні кричущим порушенням прав людини, що зачіпають ромів.

Зазначені вище неодноразові випадки примусового виселення з помешкань та інші порушення, наприклад, сегрегація в школах, оселях і пологових будинках, профілювання поліцією за етнічними ознаками та неправомірне розлучення дітей з їхніми родинами, — все це прояви тих численних форм, яких вкорінені антиромські упередження можуть набувати по всій Європі. Низка європейських інституцій, зокрема Рада Європи та Європейська комісія, визнавали, що недостатність зусиль у боротьбі з антиромськими упередженнями становить перешкоду на шляху до соціальної інтеграції ромів.[3]

Комісія Ради Європи проти расизму та нетерпимості (ЄКРН) визначає антиромські упередження як такі, що є «особливою формою расизму, ідеологією, що ґрунтується на расовій перевазі, а також формою дегуманізації та інституціонального расизму, підживлюваною історичною дискримінацією, яка виражається, зокрема, у насильстві, мові ворожнечі, експлуатації, осуді та в найбільш кричущих проявах дискримінації».[4]

Попри всю свою актуальність, антиромські упередження не є новим явищем, вони глибоко вкоренилися протягом століть нерівноправності й насильства щодо ромів по всьому континенту, кульмінацією чого став Голокост ромів під час Другої світової війни.

Нещодавні напади на ромів у паризькому регіоні, які сталися після поширення в соціальних мережах неправдивої інформації про дітей, нібито викрадених ромами, стали кричущим проявом згубних вікових упереджень проти ромів. Це також демонструє, наскільки легко вони «оживають». Я вітаю своєчасну реакцію французької влади, яка вжила швидких заходів, щоби припинити поширення неправдивої інформації та розповсюдження насильства, і арештувала винуватців насильства.

Антиромські упередження – це основна причина того, що серйозні порушення прав людини повторюються і далі. Вони можуть набувати різних форм, від злочинів на ґрунті ненависті та мови ворожнечі щодо ромів, яка сьогодні дедалі частіше використовується як в Інтернеті, так і поза ним впливовими політиками й державними службовцями, до більш непрямих форм дискримінації. Останні, з-поміж іншого, охоплюють широко розповсюджену інституційну дискримінацію, постійну повторюваність ситуацій соціального виключення та злиднів, патерналістську політику й загальне нехтування думками самих ромів.

Занадто часто антиромські упередження призводять до того, що населення ставиться до ромів як до однорідної групи людей з однаковими «проблемами». Це, у свою чергу, трансформується в політику та практики, що застосовуються до ромів як до єдиної групи, без урахування різноманітності ромських громад та конкретних потреб і прагнень окремих індивідів, що й далі серйозно обмежує ефективність цих заходів. Тому надзвичайно важливо сприяти залученню ромів до ухвалення рішень, що їх стосуються, та розробляти політичні принципи, які б справді ставили за мету відповідати потребам зацікавлених осіб.

Що ми можемо зробити, аби ефективніше долати антиромські упередження?

По-перше, найважливішим є визнання того факту, що антиромські упередження – це головна перешкода на шляху до поліпшення становища ромів у сфері прав людини. Антиромські упередження потрібно долати значно енергійніше, а для цього влада на найвищому рівні має продемонструвати наявність потрібної політичної волі та рішучості.

Щоби подолати антиромські упередження, політичні принципи й програми, покликані поліпшити становище ромів як на національному, так і європейському рівнях, мають ставити на перший план антидискримінаційні заходи. Органи влади паралельно мають без жодних винятків надавати пріоритет в політичних принципах, спрямованих на суспільство в цілому, заходам із боротьби з антиромськими упередженнями.

Конкретні дії мають охоплювати:

• рішуче і негайне засудження та належне покарання за будь-яке застосування мови ворожнечі щодо ромів, у тому числі тоді, коли вона лунає з вуст високопоставлених політиків;
• поглиблення підготовки державних службовців, працівників поліції та судових органів з питань антиромських упереджень та їхніх наслідків;
• зміцнення потенціалу органів нагляду за дотриманням рівності задля подолання дискримінації ромів;
• поліпшення доступу ромів до правосуддя згідно з Рекомендацією 2017 року Комітету міністрів Ради Європи щодо поліпшення доступу до правосуддя ромам і кочівникам у Європі;
• поліпшення доступу ромам до національних правозахисних установ, оскільки ці установи здатні відігравати важливу роль у захисті їхніх прав людини та в підвищенні обізнаності про антиромські упередження;
• створення механізмів встановлення істини та примирення, аби вивчати випадки насильства щодо ромів у минулому, вести інформаційно-роз’яснювальну роботу серед населення, сприяти довірі та примиренню;
• надання повноцінної та сталої підтримки ромським громадським організаціям і забезпечення того, щоб до них зверталися за порадами та залучали їх до всіх заходів із боротьби з антиромськими упередженнями;
• забезпечення ефективного залучення ромських громадських організацій до підготовки, реалізації та моніторингу програм і політики, що їх стосуються, водночас звертаючи увагу на розмаїття, яким відрізняються ромські громади, і той значний вплив, що має дискримінація за комплексом ознак. У цьому зв’язку держави-члени можуть черпати натхнення з проєктів, що впроваджуються в межах спільних програм Ради Європи та Європейського Союзу Romed, Romact і Romacted, створених задля сприяння розширенню прав і можливостей ромів на місцевому рівні та розвитку партнерських відносин з місцевими органами влади;
• активізацію дій, спрямованих на усунення перешкод участі ромів в політичному, культурному й соціально-економічному житті;[5]
• здійснення стратегій десегрегації, аби покласти край вкоріненій політиці недопущення ромів, особливо в таких сферах, як освіта, житлове будівництво та охорона здоров’я.

Ці рекомендації не містять нічого радикально нового. Проте той факт, що так багато ромів у Європі регулярно продовжують стикатися з серйозними порушеннями прав людини, підкреслює їхню актуальність і потребує їхньої реалізації в стислі терміни. Настав час для європейських держави продемонструвати рішучий намір забезпечити довготривалі та конкретні зміни в житті ромського населення.

Дуня Міятович

[1] Див. Заклик Болгарського Гельсінського комітету від 14 лютого 2019 р. щодо надання допомоги 17 ромським сім’ям, що можуть втратити свої єдині помешкання у Войводиново.

[2] Європейський комітет з соціальних прав. Результати нагляду за виконанням рішень, винесених по суті колективних скарг. Звіт за 2018 р., грудень 2018 р.

[3] Рада Європи. Тематичний план дій з інтеграції ромів і кочівників (2016-2019 рр.); Європейська комісія. Комюніке Комісії до Європейського парламенту та Ради: Звіт про оцінювання Рамкової програми ЄС з національних стратегій інтеграції ромів до 2020 р., Брюссель, 04.12.2018.

[4] Загальнополітична рекомендація ЄКРН № 13 «Боротьба з антиромськими упередженнями та дискримінацією ромів», ухвалена 24 червня 2011 р. Див. Резолюцію Європейського парламенту щодо аспектів основоположних прав у процесі інтеграції ромів у ЄС: боротьба з антиромськими упередженнями, 2017 р. Див. також «Союз проти антиромських упереджень».

[5] Рада Європи також реалізує програму ромських політичних шкіл, створену задля забезпечення наставництва та навчання, щоби сприяти більш дієвій участі в політичних процесах.