Шановний пане головуючий, шановні колеги-народні депутати, урядовці, учасниці та учасники парламентських слухань, запрошені!

Сьогоднішніми слуханнями Верховна Рада України серед перших з-поміж парламентів країн Європи оголошує про свою активну участь у пан-європейської кампанї боротьби проти ґендерного насильства. Цей факт, як і кількість присутніх на наших слуханнях - з України та з-за її меж - є свідченням розуміння важливості проблеми, яка стосується всіх країн і суспільств.
Декларація про подолання насильства, спрямованого проти жінок, прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20 грудня 1993 року, однозначно встановлює, що «насильство, спрямоване проти жінки, є одним із ключових соціальних механізмів, які силоміць ставлять жінок у залежний від чоловіків стан».
У квітні 2002 року Комітет міністрів Ради Європи ухвалив Рекомендацію (2002)5, скеровану на об’єднання зусиль країн-членів Ради Європи в боротьбі проти насильства щодо жінок. Ця рекомендація розглядає поняття „насильство проти жінок” як акт ґендерного насильства і передбачає відповідні зобов’язання урядів краї-членів Ради Європи та інформування ними Ради Європи про виконання цієї Рекомендації.
Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила у травні цього року Резолюцію „Парламенти, об’єднані для подолання побутового насильства над жінками”, тим самим ініціювавши залучення національних парламентів до парламентського виміру пан-європейської кампанії Ради Європи по боротьбі з насильством над жінками, яка розпочнеться в листопаді 2006 року й триватиме до березня 2008 року.
Президент Парламентської Асамблеї Ради Європи пан Рене ван дер Лінден у своєму зверненні зазначає, що „Домашнє насильство, спрямоване проти жінок, є наслідком такого стану речей, коли жінки мають менше влади, ніж чоловіки, що веде до значної дискримінації жінок і дівчат у громадах і сім’ях. Ця проблема в Європі все більш загострюється і торкається усіх країн-членів Ради Європи. .. Цифри переконливо вказують на те, що домашнє насильство, спрямоване проти жінок, – фізичне, сексуальне, психологічне, або насильство на основі економічної залежності – не знає географічних меж, не залежить від вікових, етнічних чи соціальних обмежень і вражає будь-який вид сімейних стосунків та соціальний прошарок”.
Український парламент гаряче підтримав заклик Президента ПАРЄ пана Рене ван дер Ліндена: „Наш персональний і колективний обов’язок – припинити мовчазне потурання і почати діяти на основі цінностей, які захищає Рада Європи, що за визначенням є організацією прав людини”. Україна є серед тих шести європейських країн, глави парламентів яких оприлюднять заяви про підтримку й активну участь парламентів під час старту пан-європейської кампанії подолання насильства щодо жінок.
Ґендерне насильство стосується не лише безпосередніх жертв, але й усього суспільства. Ця проблема давно перетворилася з другорядної, побутової проблеми на суспільну й соціальну проблему, яка вимагає якнайшвидшого вирішення.
Тож коли держава не притягує до відповідальності винних у насильстві, коли суспільство недвозначно чи мовчазно потурає такому насильству, безкарність не лише сприяє подальшим злочинам, а й служить сигналом: насильство щодо жінок - нормальне чи припустиме явище. Внаслідок такої безкарності жертвам не лише відмовляють у можливості домогтися справедливості, але й закріплюють превалюючу ґендерну нерівність.
Для вирішення проблеми побутового насильства ми – влада, суспільство – маємо дійти консенсусу щодо засадничих речей, без чого неможливо рухатися вперед. Зокрема – це визнання насильства щодо жінок як форми ґендерної дискримінації, пов'язаної з іншими порушеннями прав людини.
Наступним кроком після цих слухань буде ініціювання парламентської заяви, в якій ми підтвердимо свою рішучість у боротьбі з домашнім насильством.
Я переконана, що для подолання ґендерного насильства потрібна насамперед політична воля української влади, неурядових організацій, усіх громадян задля пропагування попередження насильства, надання допомоги потерпілим і жертвам, відповідних дій щодо підвищення обізнаності громадськості про це посягання на людську гідність.

Що можуть зробити українські парламентарії?
Верховна Рада може і повинна запропонувати ефективні заходи попередження і боротьби з насильством, спрямованим проти жінок. Зокрема, на часі – ухвалення Національної програми подолання побутового насильства та відповідні законодавчі ініціативи, що грунтуються на Рекомендаціях Rec(2002)5 Комітету Міністрів Ради Європи, а також регулярне оцінювання ефективності цих заходів. Верховна Рада України має ухвалити план заходів для реалізації парламентського виміру пан-європейської кампанії.
З метою розробки нових ініціатив і моніторингу впроваджуваних програм доцільно створити Тимчасову спеціальну комісію з представників парламентських фракцій.
В листопаді 2001 року Верховна Рада прийняла Закон „Про попередження насильства в сім’ї”. Гармонізація вітчизняного законодавства у цій сфері потребує подальшої імплементації норм цього закону в чинне законодавство. Зокрема, адміністративне покарання у вигляді штрафів не витримує критики, адже воно влучає насамперед у добробут родини і спонукає жертву до приховування фактів насильства.
Доцільним було би застосування обмежувальних судових постанов, які забороняють особам – суб’єктам насильницьких дій наближатися до помешкання жертви і/або інших встановлених місць (на сьогодні нерідко жертва насильства змушена виселитися із помешкання).
Вочевидь, мають бути більш жорсткими покарання за вчинення насильства. В деяких країнах – наприклад, Іспанія, Кіпр - насильство, вчинене в сім’ї, вважається злочином із обтяжувальною обставиною і карається жорсткіше, ніж інші форми насильства, обумовлені Кримінальним кодексом.
Верховна Рада має домагатися від виконавчої влади більш уважного ставлення до проблеми подолання домашнього насильства. На жаль, сьогодні ми не можемо сказати, що Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту як спеціально уповноважений орган виконавчої влади, зробило достатньо для попередження і протидії насильству в сім’ї.
Верховна Рада, послуговуючись своїми контрольними повноваженнями, може і повинна розглядати звіти уряду про його діяльність для подолання гендерного насильства.
На жаль, донині в багатьох регіонах України відсутні кризові центри та цетри медико-соціальної реабілітації. Хоча є й позитивні приклади – Перший жіночий центр у Києві, про який згадано в доповіді Генерального Секретаря Організації Об’єднаних Націй на 61-й сесії Генеральної Асамблеї ООН.
Безумовно, системна і постійна робота вимагає значних асигнувань. Але подолання фінансових наслідків насильства – правових, у сфері охорони здоров’я, втрати робочого часу, термінового забезпечення жертв помешканням, надання юридичної і психологічної допомоги жертвам насильства коштує значно більше. Адже кошти, вкладені у попередження домашнього насильства, зменшують його фінансові наслідки і збільшують гендерну рівність.
Закони встановлюють стандарти справедливості й несправедливості, утримують можливих порушників від вчинення провопорушення можливістю арешту й покарання, забезпечують захист жертвам. Закони забезпечують доступ до правосуддя і можуть санкціонувати створення служб допомоги чи ресурси. Однак окремих законів недостатньо: вони повинні бути частиною значно ширших зусиль, котрі включають державну політику, державну освіту, послуги й попередження насильства і передбачають тісну, системну і постійну спвіпрацю всіх урядових чинників, неурядових організацій, усіх гілок влади й усіх небайдужих громадян.
Подолання домашнього насильства – важливий соціальний виклик; якщо ми успішно відповімо на нього, це буде на користь усім – чоловікам, жінкам, усьому суспільству.
Засуджуючи домашнє насильство, ми боремося за гендерну рівність і проти стереотипів, із допомогою яких консервуються такі стосунки, в яких чоловіки владарюють над жінками і контролюють їхні життя.
16-річний син убив власного батька, бо не міг довше терпіти, як батько щодня знущається з мами. Півторарічна дівчинка потрапила до реанімації в районну лікарню зі струсом мозку та іншими численними травмами – з неї знущалася молоденька мати, чиє психічне здоров’я зазнало змін унаслідок постійних побиттів батьком і братом. Щодня засоби масової інформації повідомляють про нові й нові домашні трагедії, які, можливо, комусь видаються такими маленькими на тлі інших проблем. Насправді це зовсім не так. Адже з трагедій окремих людей рано чи пізно складається велика трагедія нездорового суспільства.
Сьогодні ми вдягнули білі стрічки солідарності в боротьбі за викорінення насильства в сім’ї. Це означає, що ми не можемо, не повинні й не станемо миритися з ситуацією, з якою не мириться жодна з країн, де панує верховенство права.