«Кожна людина і кожен орган суспільства... прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод».
Преамбула до Загальної декларації прав людини, 1948 рік 

«Стимулювати повагу до цих прав і свобод у процесі навчання та освіти» – це фундаментальний принцип освіти у галузі прав людини. Але перш ніж обговорювати, що таке освіта у галузі прав людини і наскільки широко вона застосовується, необхід­но пояснити, що являють собою «ці права та свободи», які є безпосереднім предметом такої освіти. Тому розпочнемо з короткого вступу до теми прав людини.

Що таке права людини?

Історія демонструє, що кожне суспільство розробило системи для забезпечення соціального згуртування за допомогою кодифікації прав та обов'язків своїх громадян. Нарешті, у 1948 році міжнародна спільнота зібралася з метою узгодити кодекс цих прав, які мали стати обов'язковими для всіх держав; цим кодексом стала Загальна де­кларація прав людини. З 1948 року були узгоджені й інші документи про права людини, включаючи Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Конвенцію про права дитини 1990 року.

Права людини відображають головні людські потреби; вони встановлюють основі стандарти, без яких люди не могли б жити гідно. Права людини стосуються рівності, людської гідності, поваги, свободи і справедливості. Прикладами прав людини є свобода від дискримінації, право на життя, свобода слова, право на шлюб і створення сім'ї, а також право на освіту. (У додатках наведено резюме та повний текст Загальної декларації прав людини.)

Права людини визнані однаковою мірою для всіх осіб, у всьому світі та назавжди. Права людини є універсальними, тому вони однакові для всіх людей у кожній країні. Вони невід'ємні, неподільні і взаємозалежні, і тому їх не можна забрати – ніколи; всі права однаковою мірою важливі, і вони доповнюють одне одного, наприклад, право брати участь в урядуванні (керуванні) і у вільних виборах залежить від свободи слова.

Як люди можуть використовувати та захищати права людини, якщо вони ніколи не чули про них? Загальна декларація права людини визнає це у преамбулі, а у статті 26 дає кожному право на освіту, яке повинно «підсилювати повагу до прав і свобод людини». Мета права людини на освіту – побудувати світ із культурою прав людини. Це культура, де поважають права кожного/кожної, і самі права людини теж користуються повагою; культура, де люди усвідомлюють свої права та обов'язки, визнають порушен­ня прав людини і докладають зусиль, щоб захищати права інших людей. Це культура, де права людини є такою ж частиною життя індивідів, як і мова, традиції, мистецтво та зв'язок із рідною землею.

Визначення освіти з прав людини

З 1948 року проводиться величезний обсяг робіт стосовно освіти з прав людини. Є різні способи належним чином забезпечити освіту з прав людини, оскільки люди дивляться на світ по-різному, педагоги/педагогині працюють у різних ситуаціях і різних організаціях, а державні органи мають різні проблеми; таким чином, практика може змінюватися за наявності однакових базових принципів. Для того щоб склалося уявлення про велику кількість навчальних підходів та вправ, варто розглянути ролі та зацікавленість різних «суспільних структур», щоб побачити, яким чином формуються їх інтереси щодо освіти з прав людини.

У 1993 році Всесвітня конференція з прав людини оголосила освіту з прав людини «необхідністю для сприяння та досягнення стабільних та гармонійних відносин між громадами та для зміцнення взаєморозуміння, терпимості і миру». У 1994 році Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй (ООН) оголосила Десятиліття ООН з освіти з прав людини (1995-2004 роки) і закликала всіх держав – учасниць ООН сприяти «розповсюдженню навчання та інформації, спрямованої на побудову універсальної культури прав людини». У результаті уряди доклали багато зусиль у просуванні освіти з прав людини, в основному за рахунок державних програм освіти. Оскільки уряди турбуються про міжнародні відносини, підтримку законності і порядку і загальне функціонування суспільства, вони схильні розглядати освіту з прав людини як засіб сприяння миру, демократії і соціальному порядку.

Метою Ради Європи є створення спільного демократичного і правового простору на території всього європейського континенту, забезпечення поваги до його фундаментальних цінностей: прав людини, демократії і верховенства права. Такий акцент на цінностях відображений в усіх визначеннях освіти з прав людини. Наприклад, посилаючись на свої зобов'язання із забезпечення активної участі молоді в процесі прий­няття рішень і дій на місцевому та регіональному рівні, Молодіжна програма Ради Європи з освіти у галузі прав людини визначає таку освіту як
«...освітні програми та вправи, спрямовані на забезпечення рівності людської гідності¹, у поєднанні з іншими програмами, такими як забезпечення міжкультурного навчання, участь і розширення прав меншин».

Хартія Ради Європи з освіти для демократичного громадянства й освіти з прав людини (2010 рік)² визначає освіту з прав людини як

навчання, підготовку, підвищення обізнаності, інформацію, практики і діяльність, які мають на меті, за рахунок надання учням знань, навичок і розуміння, і розвитку їх ставлення та поведінки, щоб дати їм можливість здійснювати і захищати свої демократичні права та обов'язки в суспільстві, цінувати різноманітність і відігравати активну роль у демократичному житті з метою заохочення та захисту демократії і верховенства права.

Існують і інші визначення освіти з прав людини, наприклад, визначення Amnesty International:
світа з прав людини являє собою процес, за допомогою якого люди дізнаються про свої права та права інших через участь і інтерактивне навчання.

Азіатсько-Тихоокеанський регіональний ресурсний центр освіти з прав людини у своєму визначенні робить особливе посилання на зв'язок між правами людини і життям:
Освіта з прав людини – це спільний процес, який містить свідомі, обдумані комплекси освітньої діяльності з використанням знань про права людини, цінностей та навичок, зміст яких спрямований на широку громадськість, щоб люди могли усвідомлювати свій досвід і контролювати своє життя.

Всесвітня програма освіти з прав людини визначає таку освіту наступним чином: освіта, навчання та інформація, спрямовані на формування загальної культури прав людини. Усебічна освіта з прав людини забезпечує не тільки знання про права людини та способи їх захисту, а й надає навички, необхідні для заохочення, захисту і застосування прав людини в повсякденному житті. Освіта з прав людини сприяє ставленню та поведінці, необхідним для підтримки прав людини для всіх членів суспільства.

Народний рух за навчання з прав людини віддає перевагу навчанню прав людини перед освітою з прав людини і приділяє особливу увагу правам людини як способу життя. Акцент на навчанні замість освіти також означає запозичення індивідуального процесу відкриття прав людини та їх застосовування у повсякденному житті людини.

Інші органи суспільства включають неурядові організації та ініціативні групи, які зазвичай працюють, щоб підтримати вразливі групи населення, захистити навколишнє середовище, перевірити роботу урядів, підприємств і установ та сприяти соціальним змінам. Кожна неурядова організація має своє бачення освіти в галузі прав людини. Наприклад, Amnesty International вважає, що «освіта з прав людини має основоположне значення для усунення основних причин порушення прав людини, запобі­гання порушенням прав людини, боротьби з дискримінацією, заохочення рівності та розширення участі населення в процесі демократичного прийняття рішень».³ 

На Форумі з питань освіти з прав людини «Жити, навчатися, діяти заради прав людини», що відбувся в Будапешті в жовтні 2009 року, стан молоді в Європі був представлений як один із «ненадійних і нестабільних, який серйозно перешкоджає рівності можливостей для багатьох молодих людей відігравати значиму роль у суспільстві... права людини, особливо соціальні права та свобода від дискримінації, звучать як пусті слова, інколи навіть як хибні обіцянки. Стійкі стани дискримінації та соціальної ізоляції є неприйнятними і недозволеними». Таким чином, учасники Форуму, які займалися питаннями рівності та дискримінації, погодилися: «Освіта з прав людини повинна включати перспективи гендерного усвідомлення та гендерної рівності. Крім того, вона має використовувати сферу міжкультурного навчання; … Ми очікуємо, що Рада Європи … включить головні питання меншин до своїх програм з освіти з прав людини, зокрема гендерну рівність, етнічну приналежність, релігію або переконання, здібності і питання сексуальної орієнтації».

Уряди і неурядові організації схильні розглядати освіту з прав людини з точки зору результатів у вигляді бажаних прав і свобод, у той час як освітянська спільнота, навпаки, здебільшого зосереджується на цінностях, принципах і можливостях морального вибору. Бетті Рирдон у своїй роботі «Виховання людської гідності» (1995), заявляє, що «у структурі освіти з прав людини мається на увазі соціальна освіта, заснована на принципах і стандартах..., з метою культивувати можливості морального вибору, приймати принципові позиції з питань, – іншими словами, розвивати моральну та інтелектуальну чесність».⁴
Тренери/тренерки, фасилітатори/фасилітаторки, викладачі/викладачки та інші фахівці/фахівчині – практики освіти з прав людини, – які працюють безпосередньо з молоддю, схильні мислити термінами компетенцій та методології.

Ми сподіваємося, що дали чітко зрозуміти: різні організації, освітянське та правозахисне коло використовують різні визначення відповідно до своєї філософії, мети, цільових груп або членства. Проте існує очевидне розуміння того, що освіта з прав людини включає в себе три аспекти:

• навчання про права людини, знання про права людини, що вони собою являють і як вони охороняються та захищаються;
• навчання через права людини, визнання того, що контекст і спосіб організації та передачі навчання з прав людини мають бути сумісними з цінностями прав людини (наприклад, участь, свобода думки і слова і т. д.) і що в освіті з прав людини процес навчання не менш важливий, ніж сам зміст навчання;
• навчання для прав людини, для розвитку навичок, позицій і цінностей в учасників із метою застосування цінностей прав людини в їхньому житті і вживання активних дій, самостійно або разом з іншими, для заохочення та захисту прав людини.

Звідси випливає, що коли ми думаємо про те, як забезпечити освіту з прав людини, про те, як допомогти людству отримати необхідні знання, навички і ставлення так, щоб усі могли відігравати свої ролі в рамках культури прав людини, ми бачимо: не можна «навчити» освіти з прав людини, це необхідно вивчати через досвід. Таким чином, освіта з прав людини є також освітою через розкриття прав людини на практиці. Це означає, що те, як і де проводиться освіта з прав людини, повинно відображати цінності прав людини (навчання у середовищі прав людини); контекст і діяльність мають бути такими, щоб гідність і рівність були невід'ємною частиною практики.

У КОМПАСі ми зробили все, щоб переконати: незалежно від того, наскільки цікавими і грайливими можуть бути методи і вправи, самі права людини мають настільки суттєве значення, що їх вивчення заслуговує на увагу. Існують також різні пропозиції для подальших активних дій.

Освіта з прав людини — фундаменальне право людини

Права людини важливі, тому що жодна людина не може вижити поодинці, а несправедливість зменшує якість життя на особистому, місцевому та глобальному рівнях. Те, що ми робимо в Європі, впливає на події, які відбуваються ще де-небудь у світі. Наприклад, одяг, який ми носимо, може бути виготовлений за допомогою дитячої праці в Азії, у той час як спадщина європейської колоніальної історії сприяє політичним та релігійним конфліктам в Іраку, Сомалі та Афганістані, які відправляють відчайдушних осіб стукати в наші двері в пошуках притулку. Аналогічно мільйони людей в Африці та Азії змінюють місце проживання у зв'язку із кліматичними змінами, спричиненими здебільшого діяльністю промислово розвинених країн. Однак це відбувається не лише тому, що порушення прав людини в різних частинах світу відбиваються на нас; обов'язок піклуватися про інших є основною мораллю серед усіх культур та релігій. Порушення прав людини трапляються усюди, не лише в інших країнах, а також і вдома, саме тому освіта з прав людини така важлива. Лише при повному усвідомленні, розумінні та повазі до прав людини ми можемо сподіватися розвинути культуру, у якій їх будуть більше поважати, ніж порушувати. Унаслідок цього право на отримання освіти з прав людини все частіше визнається як право людини само по собі.

Освіта в області прав людини – не лише моральне право, а також легальне право визнане міжнародним правом. Стаття 26 Загальної декларації прав людини зазначає, що кожна людина має право на освіту, і що «Освіта має бути спрямована на повний розвиток людської особистості і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Вона повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об’єднаних Націй з підтримання миру». Більше того, у Статті 28 Конвенції про права дитини зазначається, що «Шкільна дисципліна повинна бути забезпечена методами, що ґрунтуються на повазі до людської гідності дитини. Освіта повинна бути спрямована на розвиток особистості дитини, її талантів і здібностей, поваги до прав людини і основних свобод, відповідального життя у вільному суспільстві, розуміння, толерантності та рівності, виховання поваги до навколишнього природного середовища».

Освіта з прав людини – не лише моральне право, а також юридичне право під захистом міжнародного закону. Стаття 26 Загальної декларації права людини зазначає, що кожна людина має право на освіту і що «Освіта має бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй по підтриманню миру». Більше того, у статтях 28 та 29 Конвенції про права дитини за­значається: шкільна дисципліна повинна бути забезпечена методами, що ґрунтують­ся на повазі до людської гідності дитини... Освіта має бути спрямована на розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини, поваги до прав людини та основних свобод, свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості та рівності, виховання поваги до навколишньої природи. 

Освіта з прав людини в Організації Об'єднаних Націй

Організація Об'єднаних Націй відіграє незамінну роль у світі стосовно освіти з прав людини. Всесвітня конференція з прав людини, що відбулася у Відні в 1993 році, підтвердила ключову роль освіти, професійної підготовки та інформування для просування прав людини. У 1994 році Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних На­цій було проголошено десятиріччя освіти з прав людини, яке охоплює період з 1 січня 1995 року по 31 грудня 2004 року.

Як результат, у 2004 році була створена Всесвітня програма з освіти в галузі прав людини. Перший етап програми був спрямований на освіту в системах початкової і середньої шкіл. Від держав очікували розробки національних ініціатив у рамках Всесвітньої програми та її плану дій. Рада з прав людини вирішила зосередитися на другому етапі (2010-2014 роки) – освіті в галузі прав людини в системі вищої школи і підготовчих програм для вчительства і викладацтва, державних службовців/службовиць, співробітників/співробітниць правоохоронних органів і військовослужбовців/військовослужбовиць на всіх рівнях. Таким чином, у вересні 2010 року був прийнятий План дій для другого етапу, підготовлений Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини. План також закликав держав-учасниць продовжувати впровадження освіти в галузі прав людини у системах початкової та середньої шкіл. Безстрокова Всесвітня програма залишається спільною рамкою для дій, а також платформою для співпраці між урядами і всіма іншими зацікавленими сторонами.

У грудні 2011 року Генеральна Асамблея прийняла Декларацію Організації Об'єднаних Націй з освіти та підготовки з прав людини. Декларація вважається новаторською, тому що вона – перший інструмент, спеціально присвячений освіті та вихованню з прав людини, і таким чином, є дуже цінною для підвищення інформованості та обізнаності про важливість освіти з прав людини. Декларація визнає: «Кожна людина має право знати, шукати та отримувати інформацію про всі права людини і основні свободи та повинна мати доступ до освіти і підготовки з прав людини», а «Освіта та підготовка з прав людини має важливе значення для формування загальної поваги і дотримання всіх прав та основоположних свобод людини для кожного відповідно до принципів універсальності, неподільності і взаємозалежності прав людини». У Декларації також міститься широке визначення освіти та підготовки з прав людини, яке включає в себе освіту про, через та для прав людини.
Декларація покладає на державу основну відповідальність «забезпечувати та заохочувати до освіти та підготовки з прав людини» (стаття 7).

У рамках системи Організації Об'єднаних Націй освіта з прав людини координується Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини в Женеві під керівництвом Ради з прав людини. 

Освіта з прав людини в Європі

Рада Європи

Для країн – учасниць Ради Європи права людини – це більше, ніж просто декларація: права людини – це компонент європейської правової системи, а отже, вони мають бути невід'ємною частиною освіти молоді. Європейські країни зробили значний внесок у найважливішу у XX столітті декларацію про права людини – Загальну декларацію прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка має юридичну силу для всіх держав – учасниць Ради Європи, була прийнята двома роками пізніше й запозичила принципи та філософію з документа ООН. Виникнення прав людини, таких, якими ми знаємо їх сьогодні, багато в чому зобов'язане масовим порушенням прав людини під час Другої світової війни в Європі та за її межами.

У 1985 році Комітет міністрів видав державам – учасницям Ради Європи Рекомендацію № R (85) 7, яка стосується викладання та навчання прав людини в школах. У цьому документі підкреслювало, що всі молоді люди мають отримати освіту з прав людини в рамках підготовки до життя в плюралістичному демократичному суспільстві.

Рекомендація була підкріплена Другим самітом Ради Європи (у 1987 році), коли глави держав і урядів держав-учасниць вирішили «розпочати ініціативу освіти для демократичного громадянства з метою підвищення обізнаності громадян про свої права та обов'язки в демократичному суспільстві». Проєкт з освіти для демократичного громадянства, який послідував далі, відіграв важливу роль у заохоченні та підтримці включення цих тем до шкільних систем освіти.
Створення Програми з освіти з прав людини для молоді, публікації та переклади КОМПАСу і пізніше КОМПАСІТО сприяли подальшому визнанню освіти з прав людини, зокрема в рамках неформальної освіти та через роботу змолоддю.

У 2010 році Хартія Ради Європи з освіти для демократичного громадянства й освіти з прав людини була прийнята Комітетом міністрів у рамках Рекомендації CM / Rec (2010) 7. Хартія закликає держав-учасниць включати освіту для демократичного громадянства і освіту з прав людини до навчальних програм у рамках формальної освіти на дошкільному рівні, у початкових і середніх школах як у цілому, так і для професійної освіти та навчання. Хартія також закликає держав-учасниць «підвищити роль неурядових організацій та молодіжних організацій в освіті для демократичного громадянства і освіти з прав людини, особливо в сфері неформальної освіти. Вони мають визнати ці організації та їх діяльність цінною частиною освітньої системи, забезпечити їх, де це можливо, необхідною підтримкою і повною мірою використовувати їхній досвід, який вони можуть внести у всі форми навчання».
«Надання кожній людині на своїй території можливості освіти для демократичного громадянства і освіти з прав людини» відповідно до Хартії має бути завданням державної політики та законодавства щодо освіти з прав людини. Хартія встановлює завдання і принципи освіти з прав людини, рекомендує проведення моніторингу, аналізу та дослідження в цій сфері. Хартія супроводжується пояснювальною запискою, у якій містяться подробиці та приклади щодо змісту і практичного використання документа.

Роль освіти з прав людини в рамках захисту і просування прав людини в Раді Європи отримала подальшу підтримку зі створенням у 1999 році посади Коміса­ра з прав людини. На Комісара з прав людини було покладено «просування осві­ти та обізнаності про права людини» разом із допомогою державам-учасницям у впровадженні стандартів людини, виявленні можливих недоліків у законодав­стві, практиці його застосування та консультуванні з питань захисту прав людини в Європі.
Виконуючи свій мандат, Комісар приділяє особливу увагу освіті з прав людини і вважає, що прав людини можна дотримуватися лише за умови, що люди будуть проінформовані про свої права і знатимуть, як їх використовувати. Таким чином, освіта з прав людини є найважливішим фактором ефективного впровадження європейських стандартів. У ряді доповідей Комісар із прав людини закликав національні органи влади зміцнювати освіту з прав людини. Учнівство та молодь, а також вчительство та офіційні особи мають бути освіченими для просування цінностей толерантності й поваги до інших. У своїй роботі під назвою «Освіта з прав людини – це пріоритет, потрібні конкретніші дії» він зазначив, що «більший акцент був зроблений на підготовці учнівства до ринку праці, ніж на розвитку життєвих навичок, які мають включати в себе цінності прав людини». Мають бути включені обидва пункти: «права людини через галузь освіти» та «права людини з освіти».

Таким чином, просування освіти з прав людини в Раді Європи має міжсекторальний та міждисциплінарний характер.
Рада Європи підтримує зв'язок і координує свою роботу з питань освіти з прав людини з іншими міжнародними організаціями, у тому числі ЮНЕСКО, Верховним комісаром ООН з прав людини, ОБСЄ (Організацією з безпеки та співробітництва в Європі) та Агентством з фундаментальних прав Європейського Союзу. Рада Європи також виступила в ролі регіонального координатора Всесвітньої програми ООН з освіти з прав людини.

Європейський центр ім. Вергеланда

Європейський центр ім. Вергеланда, розташований в Осло, Норвегія, – це ресурсний центр, що займається освітою в області міжкультурного порозуміння, прав людини і демократичного громадянства. Центр був створений у 2008 році як спільний проєкт Норвегії та Ради Європи. Основними цільовими групами є освітяни, дослідни­ки, керівники та ін.
Діяльність Центру ім. Вергеланда включає:

• навчання для тренерства, вчительства та інших представників педагогічних кіл;
• дослідницьку та розвивальну діяльність;
• конференційні та мережеві послуги, утому числі інтерактивні експертні бази даних;
• електронну платформу для поширення інформації, навчальних матеріалів та передової практики.

Європейський Союз

У 2007 році як консультативний орган було створено Агентство Європейського Союзу з фундаментальних прав людини (АФП), з метою допомагати забезпечувати захист фундаментальних прав людей, які живуть у Європейському Союзі (ЄС). АФП, зі штаб-квартирою у Відні (Австрія) – це незалежний орган ЄС, створений для надання допомоги та експертизи для Європейського Союзу та його держав-членів при виконанні ними закону Європейського економічного співтовариства з питань фундаментальних прав людини. АФП також має завдання підвищувати рівень обізнаності громадян щодо фундаментальних прав, у тому числі прав людини, гарантованих Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод і тих, які гарантує Хартія основних прав Європейського Союзу. 

Протягом багатьох років молодіжні програми Європейського Союзу приділяли особливу увагу рівності, активній громадянській позиції та освіті з прав людини. Наприклад, програма «Молодь в дії» (2007-2013 роки) охоплювала такі пріоритетні завдання, тісно пов'язані з питаннями прав людини: 

• європейське громадянство, підвищення рівня поінформованості молодих людей проте, що вони є громадянами Європи так само, як і громадянами своїх рідних країн;
• участь молоді, підтримка участі молоді в демократичному житті суспільства;
• культурна різноманітність: повага до культурного походження людей та боротьба з ра­сизмом і ксенофобією;
• включення – забезпечення того, щоб молоді люди з інвалідністю отримували доступ до молодіжних програм Європейського Союзу.

Багато молодіжних проєктів, які проводяться в рамках молодіжних програм, базуються на неформальному навчанні і створюють широкі можливості для молодих людей з метою відкриття цінностей прав людини та освіти з прав людини. 

Молодіжна політика та освіта з прав людини

Рада Європи вже давно закликає молодь до участі в процесі європейського будівництва і розгляду молодіжної політики як невід'ємної частини її роботи. Перші заходи для молодіжних лідерів/лідерок були проведені в 1967 році, а у 1972 році були створені Європейський молодіжний центр та Європейський молодіжний фонд. З того моменту відносини між Радою Європи та молоддю послідовно розвивалися, оскільки молодь та молодіжні організації є важливими учасниками/учасницями та партнерами/партнерками у ключових визначальних моментах для організації і для Європи. Чи то процеси демократизації колишніх комуністичних країн, мирне будівництво та трансформація конфліктів у проблемних регіонах або боротьба з расизмом, антисемітизмом, ксенофобією та нетерпимістю, молодь та молодіжні організації завжди розраховували на Раду Європи, і, у свою чергу, Рада теж могла покладатися на них. Повна та стала безпека на Європейському континенті не може бути створена без вкладу освіти з прав людини і демократичної участі.

Мета молодіжної політики Ради Європи така: «забезпечити молодих людей, тобто дівчаток і хлопчиків, молодих жінок і молодих чоловіків, рівними можливостями та досвідом, які дозволять їм розвивати знання, навички та компетенції, щоб повною мірою брати участь в усіх аспектах життя суспільства»⁶.

Роль молоді, молодіжних організацій та молодіжної політики в проголошенні права на освіту з прав людини також чітко прописана у пріоритетах молодіжної політики Ради Європи, одним з яких є «Права людини та демократія»; цей пріоритет реалізовано за допомогою особливого наголосу на такому:

• забезпечення молоді всестороннім дотримання прав людини та людської гідності, а також заохочення їх до відданості цим принципам;
• сприяння активній участі молоді в демократичних процесах і структурах;
• забезпечення рівних можливостей для участі всіх молодих людей в усіх аспектах їхнього повсякденного життя;
• ефективна реалізація гендерної рівності та запобігання всім формам гендерного насильства;
• інформування та сприяння активним діям молоді щодо захисту навколишнього середовища та сталого розвитку;
• полегшення доступу до інформації та консультаційних послуг для всіх молодих людей.

Два інших тематичних пріоритети – «Життя разом у різних суспільствах» і «Соціальна інтеграція молодих людей» – також тісно пов'язані з діяльністю освіти з прав людини.
Молодіжна політика Ради Європи також передбачає тісну співпрацю між дитячою та молодіжною політиками, оскільки ці дві групи – діти та молодь – значною мірою переплітаються.

У 2000 році з нагоди 50-річчя Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Директорат з питань молоді та спорту почав свою Програму з освіти з прав людини для молоді. Програма забезпечила широке впровадження такої освіти в роботу Ради з молоддю, у молодіжну політику і роботу молоді. Молодь і молодіжні організації взяли на себе центральну роль у Програмі в ролі викладачів/викладачок та активістів/активісток з прав людини і здійснили значний внесок у ро­боту Ради Європи.

Наступним кроком у Програмі стала публікація КОМПАСу у 2002 році та його подальший переклад більш ніж 30 мовами. Програма європейських і національних навчальних курсів для тренерів/тренерок і мультиплікаторів/мультиплікаторок зробила свій внесок у появу формальних і неформальних мереж викладачів/викладачок та активістів/активісток освіти в галузі прав людини, які демонструють видимі результати, хоча такі мережі принципово відрізняються в різних країнах. Успіху Програми з освіти з прав людини для молоді сприяло її формування на таких засадах:

• підтримка ключових регіональних і національних навчальних заходів з підготовки тренерів/тренерок і молодих активістів/активісток у державах-членах, організо­ваних у співпраці з національними організаціями та установами;
• розвиток формальних і неформальних мереж, організацій і викладачів/викладачок з освіти у галузі прав людини в рамках неформального підходу до навчання на європейському та національному рівнях;
• включення підходів і методів освіти з прав людини до загальної програми діяльності молодіжного сектору Ради Європи;
• розвиток інноваційного навчання, підходів і стандартів якості освіти з прав людини та неформальної освіти, таких як упровадження дистанційного навчання з використанням Поглибленого тренінгу з освіти з прав людини за допомогою КОМПАСу;
• надання освітніх підходів і ресурсів для європейської молодіжної кампанії за різноманіття, права людини та участь – «Усі різні – усі рівні»;
• поширення Живої бібліотеки як методології для міжкультурного навчання, боротьби зі стереотипами і забобонами;
• забезпечення політичної та освітньої структури для міжкультурних діалогів, таких як програми в контексті Європейсько-середземноморського, Європейсько-арабського і Азіатсько-європейського молодіжних проєктів, а також тих, які проходять у рамках партнерства з питань молоді Європейської комісії та Ради Європи.

Програма також мобілізувала тисячі молодих людей по всій Європі завдяки підтримці пілотних проєктів з освіти з прав людини, упроваджених Європейським молодіжним фондом.

У 2009 році з нагоди 60-річчя Ради Європи Молодіжний форум з питань освіти з прав людини «Жити, навчатися, діяти заради прав людини», залучив до участі в європейських молодіжних центрах у Будапешті і Страсбурзі понад 250 учасників/учасниць.
Учасники/учасниці форуму виступили зі зверненням до Комітету міністрів Ради Європи. У ньому підкреслюються принципи і потреби освіти з прав людини в Європі через:

• забезпечення адекватного рівня поширення і ретрансляції завдяки проєктам та партнерству на національному та місцевому рівнях, а також шляхом розвитку оптимального зв'язку між європейським, національним і місцевим рівнями дій;
• пошук союзництва між представниками/представницями формальної та неформальної освіти і між установами з прав людини у зв'язку зі створенням програм національної освіти з прав людини;
• розвиток потенціалу неурядових партнерів/партнерок у більшому залученні до співпраці урядових молодіжних партнерів/партнерок; 
• підтримку транснаціонального співробітництва та мереж для освіти з прав людини;
• поглиблення обізнаності про конкретні проблеми прав людини, які впливають на молодь (наприклад, насильство, виключення);
• включення проблем гендерної рівності та міжкультурного виміру як частини концепції рівності у людській гідності;
• тісний зв'язок діяльності освіти з прав людини з реаліями молоді, роботу з молоддю, молодіжною політикою та неформальним навчанням;
• урахування необхідності дублювання і взаємодоповнювальний характер освіти з прав людини з дітьми і з молоддю;
• визнання і заохочення освіти з прав людини як права людини й підвищення обізнаності про це;
• урахування захисту свободи і безпеки правозахисників і педагогів, які працюють з прав людини;
• висування на передній план питань меншин, включаючи гендерну, етнічну при­належність, релігію або переконання, здібності та питання сексуальної орієнтації;
• підтримку активної участі молоді та дітей в освітньому процесі;
• підвищення обізнаності про відповідальність держави й органів державної влади у забезпеченні та підтримці освіти з прав людини в системах формальної та неформальної освіти.

Освіта з прав людини за участю молоді

Здається очевидним, що молодь має цікавитися освітою з прав людини, але насправді більшість молодих людей у Європі не мають широкого доступу до такої освіти.

КОМПАС був розроблений, щоб змінити це. Освіта з прав людини для молоді корисна не тільки для суспільства, але й для самої молоді. У сучасних суспільствах молодь усе більше стикається з проблемами соціальної ізоляції, релігійними, етнічними та національними відмінностями, а також із недоліками та перевагами глобалізації. Освіта з прав людини розглядає ці питання і може допомогти людям розібратися в різних переконаннях, поглядах та цінностях, а також в очевидних суперечностях сучасних мультикультурних суспільств, у яких вони живуть.

У спеціальному звіті Євробарометр (Eurobarometer), складеному у березні 2008 року, під назвою «Ставлення європейських громадян до навколишнього середовища» зазна­чається, що європейці/європейки приділяють надзвичайно велику увагу захисту навко­лишнього середовища і що 96 % стверджують, що це або дуже важливо, або досить важливо для них. Зокрема, молоді люди мають велике бажання присвятити власні енергію та ентузіазм цим питанням. Наприклад, 100 тис. осіб, які вийшли у Копенгагені у грудні 2009 року, вимагаючи вжити заходів для подолання зміни клімату. Як ті, хто працюють в освіті з прав людини, ми маємо спрямувати цю енергію в потрібне русло. Те, що вони перейматимуть ідеї і діятимуть відповідно до них, видно з багатьох програм, що вже розроблені для молоді – починаючи із дій малого масштабу, які реалізуються на основі радше конкретного випадку в окремих молодіжних клубах чи школах, до великих міжнародних програм, які реалізуються Радою Європи та Європейським Союзом.

Одним із прикладів внеску молодих людей в Європі, освічених з прав людини, є підготовка доповідей країн для Групи прав меншин (Minorities Rights Group). Ці звіти, використовувані урядами, неурядовими організаціями, журналістською спільнотою та вченими колами, пропонують аналіз питань меншин, включають у себе голоси громад і дають практичні рекомендації та поради стосовно шляхів подальшого розвитку прав людини. Таким чином, освіта з прав людини може розглядатися як доповнення до роботи Європейського суду з прав людини за умови, що порушення допускатися не будуть. Проте освіта з прав людини пропонує більше: це насамперед і позитивний шлях запобігання порушенням, і забезпечення кращих механізмів функціонування та більш ефективних механізмів запобігання та санкціонування. Люди, які визнали цінності поваги і рівності, здатні до співпереживання, є відповідальними, розвинули навички співпраці й критичного мислення, будуть менше першими порушувати права інших осіб. Молоді люди також можуть виступати викладачами/викладачками та фасилітаторами/фасилітаторками в процесі освіти з прав людини, і тому вони є важливим елементом підтримки та ресурсом при плануванні розвитку з освіти з прав людини на національному та місцевому рівнях.

На шляху до культури прав людини

«Усі дороги ведуть до Риму» – загальновідома ідіома, яка означає, що є багато способів досягнути своєї мети. Так само, як усі дороги ведуть до Риму, так є і багато різних способів розповсюдження освіти з прав людини. Таким чином, освіта з прав людини, мабуть, найкраще пояснюється через призму того, що вона використовує: створення культури, де права людини зрозумілі, захищені і де їх поважають, або, перефразовуючи учасників/учасниць Молодіжного форуму з питань освіти з прав людини «Жити, навчатися, діяти заради прав людини» 2009 року, «культури, в якій права людини вивчають, живуть за ними та вживають заходів щодо їх захисту».

Культура прав людини – це не просто культура, де кожен знає свої права, тому що знання не обов'язково дорівнюють повазі, а без поваги ми завжди будемо мати порушення. Отже, як ми можемо описати культуру прав людини і які якості мають її прихильники? Автори/авторки пропонованого посібника працювали над цими питаннями і сформулювали деякі (але не вичерпні) відповіді. Культура прав людини – це та культура, де люди:

• знають про права та фундаментальні свободи людини і поважають їх;
• мають почуття власної гідності і повагу до інших людей, цінують гідність людини;
• демонструють ставлення та поведінку, які виявляють повагу до прав інших осіб;
• практикують справжню гендерну рівність в усіх сферах;
• проявляють повагу, розуміння і визнання культурного розмаїття, особливо щодо різних національних, етнічних, релігійних, мовних та інших меншин і громад;
• є авторитетними та активними громадянами;
• сприяють демократії, соціальній справедливості, гармонії у суспільстві, солідарності і дружбі між народами та націями; 
• беруть активну участь у подальшій діяльності міжнародних організацій, спрямованих на формування культури миру, заснованої на загальних цінностях прав людини, міжнародному взаєморозумінні, толерантності і ненасильстві.

Ці ідеали будуть проявлятися по-різному в різних суспільствах у зв'язку з різними соціальними, економічними, історичними та політичними традиціями і реаліями. Звідси випливає, що існуватимуть також різні підходи до освіти з прав людини. Можуть бути різні погляди на кращий або найбільш придатний спосіб руху в напрямі культури прав людини, але саме так і повинно бути. Окремі особи, групи осіб, громади та куль­тури мають різні початкові точки і ставлення. Культура прав людини повинна врахову­вати і поважати ці відмінності.

Примітки

¹ Слова, які мають особливе значення, на думку редакторської команди
² Рекомендації Комітету Міністрів з питання освіти для демократії та захисту прав людини (2010) 7 Хартії Ради Європи з освіти для демократичного громадянства й освіти з прав людини /CM/Rec (2010) 7 on the Council of Europe Charter on Education for Democratic Citizenship and Human Rights Education
³ http://www.amnesty.org/en/human-rights-education
⁴ Бетті А. Рідон: «Виховання людської гідності» – «Навчання про права та обов'язки», Видавництво Уні-верситету Пенсільванії, 1995 рік/ Betty A. Reardon: Educating for Human Dignity – Learning about rights and responsibilities, University of Pennsylvania Press, 1995
⁵ www.fra.europa.eu (стартував 13 жовтня 2010 року)
⁶ Постанова Комітету Міністрів з молодіжної політики Ради Європи, ООН, План дій за Світовою програмою освіти з прав людини – Перша фаза, Женева, 2006 рік/ Resolution of the Committee of Minister on the youth policy of the Council of Europe, CM/Res (2008) 23б United Nations, Plan of Action of the World Programme for Human Rights Education – First phase, Geneva, 2006