Що таке громадянство?

Традиції та підходи до громадянства змінювалися протягом усієї історії і в усьому світі відповідно до різних країн, історії, суспільств, культури та ідеології, в результаті чого склалося багато різних розумінь концепції громадянства.

Походження громадянства можна простежити ще з часів Давньої Греції, коли «громадянами» були ті, хто мав законне право брати участь у справах держави. Проте в жодному разі не були громадянами раби, селяни, жінки або іноземці-резиденти, вони були просто суб’єктами. Для тих, хто мав привілейоване право бути громадянами, ідея «громадянських чеснот» чи то бути «хорошим» громадянином було важливою частиною концепції, оскільки участь розглядалася не тільки як право, але також, і в першу чергу, як обов’язок. Громадянин, який не виконував свої обов’язки, вважався соціально руйнівним. 

Це поняття громадянства відображається в сьогоднішньому найбільш загальному розумінні громадянства, яке також стосується правових відносин між особистістю і державою. Більшість людей у світі є законними громадянами/громадянками тієї чи іншої національної держави, і це дає їм право на певні привілеї або права. Бути громадянином/громадянкою також означає виконувати певні обов’язки стосовно того, що держава очікує від осіб, які перебувають під її юрисдикцією. Таким чином, громадяни виконують певні зобов’язання перед своєю державою, і вони, в свою чергу, можуть розраховувати на захист своїх життєвих інтересів.

Проте концепція громадянства є набагато складнішою, ніж концепція правового громадянства. В даний час «громадянство» — набагато більше, ніж правова конструкція і відноситься — серед іншого — до свого особистого почуття приналежності, наприклад почуття приналежності до спільноти, яку ви можете сформувати і впливати на неї безпосередньо.

Така спільнота може бути визначена за допомогою різних елементів, наприклад, загальний моральний кодекс, ідентичний набір  прав і обов’язків, лояльність  по відношенню до спільної власності цивілізації, або почуття ідентичності. У географічному сенсі «спільнота», як правило, визначається на двох основних рівнях — відмінності між місцевою спільнотою, в якій живе людина, і державою, до якої належить людина.

У відносинах між індивідом і суспільством ми можемо виділити чотири аспекти, які корелюють з чотирма підсистемами, які можна визнати в суспільстві і які необхідні для його існування: політичний/правовий аспект, соціальний аспект, культурний і економічний аспект¹.

Політичний аспект громадянськості належить до політичних прав і обов’язків візаві політичній системі. Розвиток цього аспекту повинен прийти через знання політичної системи і зміцнення демократичних поглядів і навичок громадської участі.

Соціальний аспект громадянства пов’язаний з поведінкою між людьми в суспільстві і вимагає деякої міри лояльності та солідарності. Для розвитку цього аспекту необхідні соціальні навички і знання соціальних відносин у суспільстві.

Культурний аспект громадянськості належить до усвідомлення спільної культурної спадщини. Цей культурний вимір слід розробляти на основі знань культурної спадщини, а також історії та основних навичок (мовних навичок, навичок читання і письма).

Економічний аспект громадянства стосується взаємозв’язку між індивідом і працею та споживчим ринком. Він передбачає право на працю і на прожитковий мінімум. Економічні навички (пов’язані з роботою та іншою економічною діяльністю) та професійна підготовка відіграють ключову роль у виконанні цього аспекту.

Ці чотири аспекти громадянства досягаються через призму соціальних процесів, що відбуваються в школі, в сім’ях, громадських організаціях, політичних партіях, а також за допомогою асоціацій, засобів масової інформації, сусідів і осіб такого самого віку. Як стілець стоїть на чотирьох ніжках, так кожна людина має мати можливість здійснювати чотири аспекти на збалансованій і рівній основі, в іншому випадку повноцінне громадянство буде незбалансованим.

Яке почуття приналежності ви впізнаєте в собі?

Коли ми є частиною спільноти, ми можемо впливати на неї, брати участь в її розвитку і сприяти її благополуччю. Таким чином, громадянство розуміється також як практика — практика активної ролі в нашому суспільстві. Така участь може бути в межах нашого міста, у формальній або неформальній соціальній групі, в нашій країні або в усьому світі. Поняття активної громадянської позиції передбачає роботу з поліпшення свого суспільства через участь у покращенні життя всіх членів спільноти. Демократичне громадянство тісно пов’язане з концепцією, яка підкреслює переконання, що громадянство має ґрунтуватися на демократичних принципах і цінностях, таких як плюралізм, повага людської гідності та верховенство права. 

Чи вважаєте ви себе активним громадянином/активною громадянкою?

Громадянство, участь і права людини

Стаття 15 Загальної декларації прав людини визнає право на громадянство, право змінювати своє громадянство і право не бути позбавленим громадянства. Право на громадянство підтверджується в багатьох інших міжнародних документах, у тому числі Європейською конвенцією про громадянство Ради Європи (1997 року). У контексті міжнародних норм «національність» і «громадянство», як правило, використовуються як слова-синоніми. Це також справедливо і для Конвенції, як підкреслено в пояснювальній доповіді⁴: національність «...належить до певних правових відносин між особистістю і державою, які визнаються цією державою. ...згідно з Конвенцією терміни «національність» і «громадянство» є синонімами».

Право на громадянство є надзвичайно важливим через його вплив на повсякденне життя людей у кожній країні. Статус визнаного громадянина країни забезпечує багато правових переваг, які можуть включати залежно від країни право голосувати, займати державні посади, право на соціальне забезпечення, на медичне обслуговування, на державну освіту, на постійне місце проживання, на володіння землею або зайняття трудовою діяльністю.

Хоча кожна країна може визначити, хто її громадяни і які права та обов’язки у них є, міжнародні документи з прав людини накладають деякі обмеження на державний суверенітет над регулюванням громадянства. Зокрема, недискримінація, як універсальний принцип прав людини та принцип того, що слід уникати обмеженого безгромадянства, що обмежує свободу дій держави щодо громадянства.

Участь у політичному і культурному житті є одним із основних прав людини, визнаних у низці міжнародних договорів з прав людини, починаючи з Загальної декларації прав людини, яка передбачає право на участь у державних та вільних виборах, право на участь у культурному житті суспільства, право на свободу мирних зібрань і об’єднань, а також право вступати у профспілки. Громадянські обов’язки є основним принципом прав людини, а також є умовою ефективного демократичного громадянства для всіх людей.

Участь є одним із основоположних принципів Конвенції про права дитини. Цей договір говорить, що діти (всі люди у віці до вісімнадцяти років) мають право на те, щоб їх голос був почутий, коли дорослі приймають рішення, які стосуються їх, і їхнім поглядам має бути приділена належна увага згідно з віком дитини та її зрілістю. Вони мають право вільно висловлювати свою думку, отримувати і обмінюватися інформацією. Конвенція визнає потенціал дітей, дозволяє впливати на процес прийняття рішень, що їх стосуються, обмінюватися думками і, таким чином, брати участь як громадяни і суб’єкти змін.

Без повного спектра прав людини участі досягти важко, а інколи і неможливо. Погане здоров’я, низький рівень освіти, обмеження на свободу вираження думок, бідність і так далі, — все це впливає на нашу здатність брати участь у процесах і структурах, які впливають на нас і наші права. Однак без участі багато прав людини є важкодоступними. Саме через участь ми можемо побудувати суспільство, засноване на правах людини, розвивати соціальну згуртованість, щоб наш голос почули ті особи, що приймають рішення, домогтися змін, і в кінцевому підсумку стати суб’єктом, а не об’єктом нашого власного життя.

Які форми залучення або участі, окрім голосування на виборах, можливі для звичайних громадян/громадянок?

Здійснення громадянства

Багато дискусій про громадянство зосереджено на проблемі зростання участі громадян/громадянок у процесах демократичного суспільства. Все більше зростає розуміння того, що регулярного голосування громадян/громадянок недостатньо в плані гарантування того, щоб ті, хто керує в перехідний період, були повністю підзвітними або сприяли розвитку відчуття розширення прав та можливостей простих громадян/громадянок. Крім того, низька явка на виборах вказує на рівень політичної апатії серед населення, що серйозно підриває ефективне функціонування демократії. 

Другий комплекс питань стосується проблеми тих людей, які з тієї чи іншої причини не отримують всіх переваг від громадянства. Одним із аспектів цієї проблеми є результат реалізації дискримінаційних схем, які мають місце у суспільстві: часто меншини, маючи формальне громадянство країни, в якій вони мешкають, все одно не допускаються до повноцінної участі у житті цього суспільства. 

Другий аспект цієї проблеми є наслідком все більшої глобалізації, в тому числі нових схем працевлаштування та міграції, які призводять до того, що значна кількість людей у світі постійно живе за кордоном, але не може претендувати на офіційне громадянство. Серед таких людей можуть бути робітники-мігранти/робітниці-мігрантки, біженці/біженки, тимчасові резиденти/резидентки або навіть ті, хто вирішив/вирішила обрати постійне місце проживання в іншій країні.

Чи мають робітники-мігранти/робітниці-мігрантки право користуватися перевагами громадянства, якщо вони не є громадянами/громадянками цієї країни?

Третім аспектом є проблема безгромадянства. Хоча право на громадянство є правом людини, гарантованим міжнародним правом з прав людини, є мільйони людей у всьому світі, які не є громадянами жодної країни. Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, агентство системи ООН, що займається захистом та підтримкою біженців/біженок вважає, що в кінці 2010 року було 12 млн осіб без громадянства. Безгромадянство часто є результатом розпаду таких країн, як СРСР чи Югославія, але особами без громадянства можуть також бути переселенці/переселенки, вигнані мігранти/мігрантки і ті, чиє народження не було зареєстроване владою.

Форми участі

Участь громадян/громадянок у владі вважається наріжним каменем демократії, і вона може відбуватися через різні механізми і форми на різних рівнях. Були розроблені кілька моделей участі, найперші і, мабуть, найвідоміші були сходи громадянської участі Шеррі Арнштейн (1969 рік).

Арнштейн визначила вісім рівнів участі, кожен з яких відповідає одній сходинці сходів, практично без участі громадян/громадянок в одному кінці до форми повного керівництва громадян/громадянок на іншому. Чим вище ви знаходитеся на сходах, тим більше влади у вас є при визначенні результатів. Дві нижні сходинки — маніпуляції і психотерапія — не є участю як такою і їх слід уникати. Наступні три — інформування, консультування та умиротворення — є чисто символічними, вони дозволяють громадянам/громадянкам мати голос і бути почутими, але їх погляди не можуть бути належним чином розглянуті можновладцями. Останні три кроки — партнерство, делегування повноважень і громадський контроль — складають реальну владу громадян/громадянок та повну форму участі громадян/громадянок. 

Права в порівнянні з реальністю

Ромські громади регулярно зазнають дискримінації в багатьох частинах Європи. У деяких випадках роми позбавлені громадянства тих країн, в яких вони живуть. Коли Чехословаччина і Югославія розпалися в 1990-х роках, деякі роми залишилися без громадянства, тому що держави-наступниці вважали їх громадянами/громадянками інших держав і реалізували закон, який відмовив їм в наданні громадянства. Крім того, батьки ромів, які не мають громадянства і не мігрували в іншу країну, часто не мають реєстрації дітей, навіть якщо такі діти мають право на громадянство згідно з міжнародним правом. Як наслідок, такі діти не можуть отримати доступ до деяких зі своїх основних прав, таких як охорона здоров’я або освіта. Інші громади з мандрівним способом життя, наприклад, у Британії, можуть зіткнутися з аналогічними проблемами. Навіть тоді, коли роми офіційно визнані як громадяни/громадянки, вони можуть бути виключені з повноцінної участі у житті своїх громад і до них на практиці відносяться як до громадян/громадянок другого сорту у зв’язку з широко поширеною дискримінацією і упередженнями.

Роджер Харт розвинув далі модель Арнштейн і адаптував її до питання щодо дітей та участі молоді. Харт заявив, що участь є одним із фундаментальних прав громадян, тому що це спосіб дізнатися, що означає бути громадянином/громадянкою, і також як бути громадянином/громадянкою. Участь молоді можна також розглядати як форму партнерства молоді та дорослих. Існують різні ступені залучення молоді або відповідальності залежно від місцевої ситуації, ресурсів, потреб та рівня підготовки. Драбина участі Харта ілюструює різні ступені участі дітей та молоді в проєктах, організаціях чи спільнотах. Існує вісім рівнів участі молоді:  

Сходинка 8: Спільне прийняття рішень
Проєкти чи ідеї ініціюються молодими людьми, які запрошують дорослих взяти участь у процесі прийняття рішень як партнерів/партнерок.

Сходинка 5: З молодими людьми консультуються, їх інформують
Дорослі керують проєктами, молоді люди висловлюють поради та пропозиції, а їх інформують про те, як такі пропозиції сприяють прийняттю остаточних рішень і досягненню мети.

Сходинка 4: Проєкт доручають молодим людям і повідомляють їм про його реалізацію
Проєктом керують дорослі, молодих людей запрошують виконати ролі або завдання в межах проєкту, і вони є обізнаними про те, який вплив вони насправді мають у проєкті.

Сходинка 3: Символічний захід (токенізм)
Молоді люди отримують ролі в межах проєкту, але вони ніяк не впливають на прийняття рішень. Створюється помилкове враження (навмисно чи ні), що молоді люди беруть участь, але фактично вони не мають можливості обирати, що їм робити та як.

Сходинка 2: Художнє оформлення (декорування)
Молоді люди необхідні для участі у проєкті, щоб представити молодь, як групу, яка користується меншими правами. Вони не грають ніякої вагомої ролі (окрім присутності), та, як і насправді відбувається з художнім оформленням, молодь висувають на перший план у проєкті або організації, щоб їх легко могли помітити.

Сходинка 1: Маніпуляція
Молодих людей запрошують взяти участь у проєкті, але вони ніяк не впливають на прийняття рішення та його кінцевий результат. Фактично їх присутність потрібна для досягнення інших цілей, наприклад, для перемоги на виборах в місцеві органи влади, для формування позитивної репутації установи або для отримання додаткових грошових коштів від установ, що підтримують участь молоді.

Існує багато способів для молоді відігравати активну роль як громадяни своїх суспільств. У 2011 році було проведено опитування молодих людей у віці від 15 до 30 років, що проживають у країнах — членах ЄС, з метою з’ясування того, як молоді громадяни ЄС беруть участь у житті суспільства. Опитування було сфокусоване на їх участі в організаціях (наприклад, спортивних клубах, громадських організаціях), політичних виборах, волонтерській діяльності та проєктах, які сприяють співпраці з молоддю з інших країн. Результати опитування:

• У всіх країнах меншість молодих людей сказали, що вони були залучені до діяльності, спрямованої на розвиток співробітництва з молодими людьми з інших країн, це від 4% в Італії до 16% в Австрії.
• Близько чверті молодих людей були залучені до організованої волонтерської діяльності в 2010 році. Найбільш високі показники спостерігалися у Словенії, Данії, Ірландії та Нідерландах (36–40%).
• Серед молодих людей, які були досить дорослими, щоб голосувати, приблизно 8 із 10 заявили, що вони брали участь в голосуванні на політичних виборах на місцевому, регіональному, національному рівнях або на рівні ЄС протягом попередніх трьох років. Їх частка коливалася від 67% у Люксембурзі до 93% в Бельгії (де голосування є обов’язковим).
• Приблизно третина молодих людей в ЄС брали активну участь у спортивних клубах в 2010 році. А приблизно шоста їх частина була залучена до роботи в молодіжних організаціях і одна людина з семи брала участь в діяльності організацій культурного спрямування.⁸

Що  ви  можете  зробити,  щоб  ваш  голос  був  почутий  в молодіжній групі, організації або школі?

Участь молоді у діяльності Ради Європи

Мета молодіжної політики Ради Європи полягає в тому, щоб забезпечити молодим людям — дівчатам та юнакам, молодим жінкам і молодим чоловікам — рівні можливості та досвід, які дозволяють їм розвивати свої знання, навички та компетенції, відігравати повноцінну роль в усіх аспектах життя суспільства.⁹

Рада Європи відіграє важливу роль у підтримці та сприянні участі та активній громадянській позиції. Участь займає центральне місце в молодіжній політиці Ради Європи завдяки різним факторам:

• молодіжна  політика  має  сприяти  участі  молоді  в  різних  сферах  життя суспільства, особливо тих, які мають найбільш безпосереднє до них відношення. Все це включає в себе підтримку молодіжних організацій, створення молодіжних платформ або консультативних органів, визнаючи роль студентських рад і студентських спілок в управлінні школами і так далі;
• молодіжна політика має розроблятися, впроваджуватися і оцінюватися разом з молоддю, а саме через методи, які враховують пріоритети, перспективи та інтереси молодих людей та залучають їх до процесу. Це може бути зроблено за допомогою молодіжних рад і форумів (національного, регіонального або місцевого) та/або через інші способи консультування з молодими людьми, у тому числі через форми електронної участі;
• молодіжна політика і молодіжні програми мають сприяти підходам, у центрі яких перебувають учасники, до навчання і дій у сфері освіти прав людини, через яку учасники/учасниці здійснюють і вивчають участь і громадянство.

Ці виміри участі молоді відображають підходи переглянутої Європейської хартії про участь молодих людей у місцевому та регіональному житті, в якій підкреслюється, що:
брати участь — означає мати вплив та нести відповідальність за рішення і дії, які впливають на життя молодих людей або які просто для них важливі. Тому на практиці це може означати голосування на місцевих виборах, а також створення молодіжної організації або інтернет-форуму для обміну інформацією про захоплення та інтереси або ж інших творчих способів проводити вільний час. 

Визначення громадянства в Хартії також показує зрушення в підході до молоді та залучення молоді. Молодь не розглядається як жертва або як вразлива група, що потребує захисту і допомоги (так званий «проблемний підхід»). Молоді люди не розглядаються як об’єкти втручання дорослих, за умови, що дорослі знають, що краще для молоді. В даний час молоді люди розглядаються як активні учасники/учасниці організацій або суспільного життя, вони розглядаються як партнери з великим потенціалом, талантами і сильними сторонами. Вони повинні мати можливість висловити свої потреби і знайти способи їх задовольнити.¹⁰

Європейська хартія про участь молоді в місцевому та регіональному житті¹¹ (розроблена в 1992 р. і переглянута в 2003 р.) є міжнародним політичним документом, затвердженим Конгресом місцевих і регіональних влад Ради Європи. Хартія складається з трьох розділів. У першому містяться рекомендації для місцевих і регіональних властей щодо проведення політики, що впливає на молодь в цілій низці областей. У другому розділі йдеться про інструменти, що сприяють більш широкому залученню молоді. Нарешті, в третьому розділі містяться рекомендації щодо створення інституційних умов, що забезпечують участь молодих людей.

Хартія описує 14 галузевих політик, до яких має бути залучена молодь. Це такі політики, як:

1. Політика відносно спорту, дозвілля і суспільного життя
2. Політика підтримки зайнятості молоді і боротьби з безробіттям
3. Міське і життєве середовище, житлова політика і транспорт
4. Політика освіти і професійної підготовки, що сприяє участі молоді в житті суспільства
5. Політика мобільності і обмінів
6. Політика охорони здоров’я
7. Політика гендерної рівності
8. Спеціальна політика для сільської місцевості
9. Політика доступу до культури
10. Політика сталого розвитку та охорони навколишнього середовища
11. Політика боротьби з насильством і злочинністю
12. Антидискримінаційна політика
13. Політика відносно статевого життя
14. Політика доступу до прав і закону

 В унікальній манері реалізації участі молоді в молодіжній політиці Рада Європи ввела систему спільного управління в свій молодіжний сектор, де представники європейських неурядових молодіжних організацій та урядові чиновники/чиновниці працюють разом, щоб розробити пріоритети та рекомендації, що стосуються молоді. Ця система спільного управління складається з трьох органів: Європейський керівний комітет з питань молоді Ради Європи, Дорадча рада з питань молоді Ради Європи та Об’єднана рада з питань молоді Ради Європи.

Дорадча рада з питань молоді Ради Європи складається з 30 представників молодіжних громадських організацій та мереж, які надають оцінку та інформацію щодо всіх видів діяльності молодіжного сектора. Її завданням є формулювання оцінок та пропозицій з будь-якого питання, що стосується молоді, в рамках Ради Європи.

Європейський керівний комітет з питань молоді Ради Європи (ЄКММ) складається з представників міністерств і організацій відповідальних за молодь держав, що є учасниками Європейської культурної конвенції. Він сприяє тісній співпраці між урядами з питань молоді і служить форумом для порівняння національних молодіжних політик, обміну кращими практиками та розробки стандартних підручників. ЄККМ також організовує конференції європейських міністрів, відповідальних за питання роботи з молоддю, та готує проєкти законів та правил молодіжної політики в державах-учасницях.

Об’єднана рада з питань молоді Ради Європи ЄККСМ і Дорадча рада з питань молоді Ради Європи разом співпрацюють задля прийняття спільних рішень, з метою визначення пріоритетів, цілей і бюджету молодіжного сектора.

Посилання

1 Ці чотири виміри громадянства були розроблені Руудом Вельдхуісом в його роботі «Освіта для демократичного громадянства: виміри громадянства, основні вміння, варіанти та міжнародна діяльність», Страсбург, Рада Європи, 1997, документ DECS/CIT (97) 23, цитований тут з T-Kit 7 — В процесі будівництва, T-Kit щодо європейського громадянства, Рада Європи та Європейська Комісія, Страсбург, 2003

2 T-Kit 7 — В процесі будівництва, T-Kit щодо європейського громадянства, Рада Європи та Європейська Комісія, Страсбург, 2003

3Пітер Лаурітцен, основні тези промови про участь, представленої на навчальному курсі щодо розробки та імплементації проектів участі на місцевому та регіональному рівнях, Європейський молодіжний центр, червень 2006

4Пояснювальний звіт щодо Європейської конвенції про захист національних меншин, Стаття 2, абзац 23: http://conventions.coe.int/Treaty/en/reports/html/166.htm#FN2

5 Меган Роулінг цитує Томаса Хаммарберга, Комісар Ради Європи з питань прав людини в: «Права сприяють тому, щоб Європа надавала громадянство ромам, котрі його не мають», AlertNet 23 August 2011: www.trust.org/alertnet/news/interview-eu-governments-should-give-state¬less-roma-citizenship-commissioner

6 Шеррі Арнштайн, «Сходи участі громадян», JAIP, Vol. 35, No. 4, July 1969, p 216.

7 Роджер Харт, Участь дітей: від символічності до громадянства, UNICEF Innocenti Research Centre, Florence, 1992

8 «Молодь в русі», Аналітичний звіт, Європейська Комісія, травень 2011 http://ec.europa.eu/public_opinion/flash/fl_319a_en.pdf

9 Рішення Комітету Міністрів (2008)23 щодо молодіжної політики Ради Європи

10 "Скажи своє слово!" Посібник щодо Переглянутої європейської хартії про участь молоді в громадському житті на місцевому та регіональному рівні, Видавництво Ради Європи, 2008

11 Хартія доступна: https://rm.coe.int/168071b58f

12 https://rm.coe.int/have-your-say-manual-ukr/1680789a84

13 Більше на веб-сторінці Європейського молодіжного форуму: www.youthforum.org